Якшо коротко, "Aurora Borealis" Максима Гаха могла би бути хорошою книжкою, але не була 🥲
В романі дві сюжетні лінії: давня Греція, де хлоп на імʼя Арістей вирушає до Ольвії на пошук батька, і середньовічна Європа (тут є питаннячка), де торговця антикваріатом наймають для пошуку інформації про амулет.
Дві лінії повʼязані досить передбачувано, хоча певні деталі порадували (наприклад, статуя бичка, яку Ерфе приносить чиновниці, опиняється в руках Арістея - люблю такі дрібнички).
Одна з особливостей роману, яку підкреслюють в анотації: замість Середньовіччя Європа переживає стрімкий розвиток технологій. Проблема у тому, що зрозуміти, чи це середньовічні країни просунулися у розвитку, чи ми читаємо про майбутнє, неможливо, адже бренди, створені у 20-му столітті, так само називаються у паралельній гілці історії в романі (передаю привіт виробникам автівок Mazda). І так, швидкий розвиток технологій не пояснюється - просто так сталося 🤷♀️ Хоча перебіг подій, що призвів до формування Римської республіки, правила функціонування суспільства - це було дійсно цікаво.
Анотація каже нам про епічний за масштабом задуму та обсягом твір, проте роман містить рандомні факти та сцени, які не дають анічогісінько для розуміння персонажів (глава, в якій Ерфе у термі починає мацати юну дівчину, а потім платить, щоб її брати не натовкли йому пику). Деякі персонажі просто зʼявлялися і зникали (жінка на конференції, яка запросила Ерфе у номер - для чого вона була?). Лінія Асмун та ідея про те, шо штучний інтелект має почуття, раптово обірвалася 🥲 Я би сказала, шо автор просто позначив проблематику.
Антагоніст, чиє існування ставило під загрозу майбутнє Землі, зʼявився на кількох сторінках і загинув практично випадково.
Зноски - окреме питання. Є тексти, в яких примітки є частиною твору (минулого року я мотивувала усіх читати "Печеру ідей" Сомоси, а до того - "People in the Trees" Янаґігари, де примітки рухають сюжет і дають додаткову інформацію про світоустрій), але тут їхня цінність мінімальна (до тексту "Арістей впав з коня" примітка буде "бідний Арістей...").
Автор зловживає трикрапками. Трикрапки у тексті всюди: у прямій мові, у словах автора, навіть у зносках.
Дивні жарти, наприклад, про емансипацію (так, та сама сцена у термі) та про осіб з обмеженою здатністю до репродукції - просто wtf?
Також здається, шо над текстом недостатньо працювали:
* багато одруківок;
* плутанина з мірами довжини (стадії раптово змінилися на милі, а тоді автор знову повертається до стадій);
* невідповідності у порядку подій (кінь Арістея Ксанф зникає, потім зʼявляється біля Арістея непоміченим, а дві сторінки потому персонажу кажуть, шо Ксанф сам повернувся до поселення, чому хлоп був радий) тощо.
Для мене книжка виявилася not great, not terrible - шось таке досить посереднє 🥲
Анонім
"Aurora Borealis" М. Гах
З цією книгою у мене сталася любов з першого погляду. Мінімалістична обкладинка яка притягує погляд — краса!😍
Потім я закохалася в сюжет.
Книга складається з двох сюжетних ліній які переплітаються через прийом книга в книзі. І я таке люблю🤭, але повернемося до сюжету.
Перша лінія це стародавній світ. Афінянин Арістей прибуває в Ольвію на пошуки свого батька і потрапляє в пригоду яка змінить його життя. Це таке своєрідне роуд-муві по степам Скіфії в яких герої розкривають таємниці Великої Матері.
Друга лінія це недалеке майбутнє на теренах Римської імперії яка не розпалася. До фахівця зі страхування антикваріату Віктора Ерфе звертаються з проханням знайти попереднього власника загадкового амулета. І ця лінія також веде до Великої Матері.
В цілому мені сподобалися обидві лінії. Автор пише захопливо, тому читалася книга досить легко, персонажі прописані гарно і мені подобається розкриття героїв через подорож. До концепції Великої Матері теж нема питань, це було неочікувано і інтригуюче.
Чи були у мене взагалі зауваження? Так, але вони дуже суб'єктивні тож не думаю що це важливо, адже загалом "Aurora Borealis" дуже цікавий представник сучасної української літератури. Книга точно варта уваги і хай вас не лякають 800 сторінок😉.
Анонім
Якось я пропустив анонс цієї книги і вперше почув і побачив цей роман на цьогорічній Книжковій країні. Мені одразу ж сподобався об'єм, адже такі товсті книги — мій фетиш.
І це щось з чимось: паралельні оповіді, неймовірний світопис, книга поглинає в себе цілковито, закручуючи тебе у вихор подій. Це дійсно потрібно прочитати, без суперечок.
Моя повага до сучасних українських письменників. Так тримати!
Анонім
