Хороша книга про ранній етап творчості Пабло Пікассо, що охоплює кінець ХІХ – початок ХХ століття, зокрема про «блакитний» і «рожевий» періоди та зародження кубізму. Книга значною мірою мотиваційна й описує якраз часи становлення художника, як нікому невідомий Пікассо ставав власне ПІКАССО, що ламав усталені норми і гримів у світі більшу частину минулого століття. Наполегливості, впертості, самовіддачі і працездатності Пабло можна дивуватися і заздрити. Навіть коли найближче оточення втрачало в нього віру і не розуміло задумів, Пікассо заповзято і невтомно гнув своє. «Я малюю об’єкти так, як думаю про них, я не так, як їх бачу». Хтось сприймає ці слова як звичайнісінький епатаж, я ж вважаю, що це був протест проти старого, справжній пошук нових ідей і способів їх вираження. Невгамовність і затятість молодого митця зробили з нього новатора, революціонера і одного з лідерів авангарду. Автор книги влучно зауважує, що Пікассо «дав залп із усіх гармат, що мало спричинити революцію свідомості. Щоб звикнути до нового погляду був потрібен час, але, засвоївши його, можна було змінити світ». Книга не тільки про Пікассо. Тут і про інших видатних художників Матісса й Сезанна, про Жоржа Брака, якого разом з Пікассо вважають засновником кубізму, про Лео і Гертруду Стайн, які підтримували Пабло, про життя тогочасного Парижа і про Монмартр, який в ті часи своїми невисокими порівняно з центром цінами приваблював багатьох митців та був улюбленим місцем зустрічей паризької богеми.