Роман про пошук близькості, прийняття та власного розуміння сім’ї. Майкл Каннінґем тонко й чесно показує життя людей, чиї стосунки виходять за межі звичних норм, але залишаються сповненими любові, болю й надії. Книга зворушує своєю емоційною глибиною, змушує співпереживати героям і замислюватися над тим, що насправді робить дім домом. Це історія цілого покоління, розказана щиро, красиво й дуже по-людськи.

Уявіть собі білу, але замурзану в'язану серветку: зі слідами давнього користування, десь нитки перетягнуті, десь порвані, десь пропалені від праски плями. Оце воно. 📖 Це книга Майкла Кеннінґема «Дім на краю світу». Непросте мереживо людських взаємодій. Туге переплетіння доль, бажання, спроби, наслідки. Ця історія — не винятково про сім’ю «Джонатант - Боббі - Клер», чиї імена ми зустрічаємо вже в анотації до книги. Все набагато складніше. Тут ледь не всі всім як родичі та сім’я постає важкою, неоднозначною конструкцією. Справа навіть не виключно в сексуальній орієнтації головних героїв. Люди надто різні, щоб їх можна було загнати в одну стандартну форму. Кожен герой був для мене то близьким, то чужим. Я то була цілком солідарна і плекала їх погляди, то в голос вигукувала: «Що ти робиш?!» Це постійне хитання між емпатією та відчуженням все більше зароджувало в мені цікавість і прагнення зрозуміти поведінку та рішення героїв. «У березні оголосив, що переїжджає. Я спитала чому. - Щоб жити життя, - сказав він. Коли я спитала, що, на його думку, він живе зараз, він відповів: - Скасований квиток.» 👉🏼 Окремо хочу зазначити на легкості читання. Я поглинала текст, як губка! Не знаю, чи це заслуга автора, чи перекладача, але ритм і стиль були настільки природними, що книга текла сама по собі. Можу рекомендувати ❤️

Роман Майкла Каннінгема «Дім на краю світу» є тонким психологічним дослідженням людської близькості, втрати й альтернативних форм родини у другій половині ХХ століття. Автор відмовляється від традиційної сімейної моделі, пропонуючи натомість простір емоційної спільності, побудований на взаємній вразливості та прийнятті. Завдяки змінним наративним перспективам роман набуває поліфонічного характеру, що дозволяє глибше розкрити внутрішній світ кожного з персонажів. Каннінгем майстерно поєднує інтимну психологію з ширшим соціальним контекстом, зокрема досвідом епідемії СНІДу, який постає не лише як історична реальність, а як чинник, що загострює питання крихкості життя і потреби в близькості. Стриманий, майже прозорий стиль письма підсилює емоційний ефект тексту, уникаючи мелодраматизму й надмірної патетики. «Дім на краю світу» є романом про пошук дому не як фізичного місця, а як стану взаємної довіри й підтримки. У цьому сенсі твір Каннінгема можна розглядати як важливий внесок у сучасну літературу, що осмислює досвід інакшості, любові та співжиття поза жорсткими соціальними рамками.

Я неоднозначно ставлюся до книг, де є теми ЛГБТ, хоча абсолютно нормально сприймаю їхніх представників, але у книгах віддаю перевагу все-таки традиційним стосункам. Про цю книгу я читала багато позитивних відгуків і вирішила дати їй шанс. Атмосфера Америки 60-80 років, однозначно, мені імпонує і читати про цей період цікаво. Історія починається із дитинства Боббі та Джонатана і триває до дорослого життя, а що було далі - можна зрозуміти із книги, але фінал щасливим не був. У житті Джонні зʼявляється старша жінка Клер і в «прописаних» нормах суспільства починається дивний трикутник та стиль життя - Боббі, Клер та Джонатан, а згодом ще й дитина. Я також сприйняла цей трикутник, хоча й не жила б так і це суперечить моїй поглядам, але героїв я зрозуміла. Кожен із них прожив свою життєву драму, яку ніс протягом життя та й це ж, зрештою, Америка із бунтарськими принципами молоді. Тема ВІЛ-інфекції для мене вперше у книгах і я її сприйняла теж без засудження героїв. Герої книги курять косячок, слухають музику, танцюють на даху, живуть нічним життям Нью-Йорка і читачеві це може здатися занадто і, мабуть, я погоджуся, але такі були часи, такий у них був пошук себе. Рішення Клер піти у фіналі книги було важким і, мабуть, ключовим: вибір світу живих! Це - сильна історія і я рада, що дала їй шанс. Але, якщо ви не сприймаєте тему нетрадиційних стосунків, не читайте, вам буде важко зрозуміти суть іншого.

Перша половина книги була цікавою. Персонажі, розвиток подій, теми. Але чим далі я її читала тим менш захопливою, особисто для мене, ставала історія. Дочитувала її, щоб дізнатись чим вона закінчиться, вже без особливого інтересу до героїв, їхніх стосунків та вчинків. Навіть сумно, що в мене вона не викликала сильних емоцій чи яскравих вражень, як у багатьох інших.

Прекрасна книжка для осіннього читання. Автор майстерно переплітає меланхолічні нотки з теплом і затишком дому. Ні, не фізичного місця - а того, рідного дому, яким є твої близькі люди; сім'я, яку ти сам твориш. Книжку часто позиціонують, як репрезентуючу поліаморні стосунки. Частково, це так — проте скоріше, історія не про поліаморію, а про травму, про її вплив на життя й побудову відносин. Всі персонажі по своєму нещасні, а ми спостерігаємо за їх нещастям. Проте книга зовсім не депресивна, навпаки - дуже життєствердна. Червоною ниткою через весь сюжет прослідковується ідея руху вперед. Книга прекрасна, проте часто неправильно позиціонується, тому можуть бути неправильні очікування

Роман досліджує життя трьох друзів протягом тридцяти років, показуючи, як їхні долі переплітаються, розходяться і знову зближуються. Ми спостерігаємо, як герої змінюються, досягають своїх мрій і стикаються з наслідками власних вчинків. Історія насичена і багатошарова, з живими персонажами, які роблять помилки, роздумують про життя та стосунки, зазнають невдач і знову починають усе з чистого аркуша до Каннінґем володіє витонченою мовою, його описи сповнені поетичності, деталізованості, створюючи атмосферу, що повністю захопила мене у розповідь. У книзі делікатно порушується тема одностатевих стосунків, зображаючи, що любов може бути різною і не завжди відповідає суспільним нормам. «Хай би чого ти бажав, бажай цього завзятіше. Будь складнішим, вимагай більше. Інакше ти ніколи не створиш собі такого життя, де зможеш використовувати себе на повну». «Дім на краю світу» - це книга, яка викликає співчуття до героїв, дозволяє відчути їхній біль і радість, залишаючи тривалий післясмак і спонукаючи задуматися про власне життя та стосунки з іншими людьми

Є книги, які не вражають гучними подіями, але торкаються найглибших струн душі. Саме такою для мене стала історія зворушливої нестабільності, написана Майклом Каннінґемом — «Дім на краю світу». Це роман про людей, які шукають тепло — не там, де диктує суспільство, а там, де його відчуває серце. Троє таких різних, зламаних і водночас неймовірно живих героїв — намагаються створити свій власний простір любові, затишку і прийняття. Ми бачимо світ очима тих, хто відчуває себе чужим у ньому, і водночас — прагне належати комусь по-справжньому. Мова автора — стримана. Без зайвого пафосу, без намагання здаватися мудрішим, ніж є насправді. Не менш важливо, що автор тонко і гідно говорить про гомосексуальність, прийняття і самоідентифікацію. Без моралізаторства — просто як про частину людської природи, яка варта співчуття, розуміння й любові. «Дім на краю світу» — не книжка з готовими відповідями. Це тиха, чесна розмова про те, що таке дім, коли тебе не приймає рідна оселя. Про те, як можна бути родиною, не маючи кровного зв’язку. І про те, що любов іноді виглядає зовсім не так, як ми собі уявляли — але від цього вона не менш справжня.