? "Айфельгайм" Майкла Флінна — це фантастично складна та інтелектуальна sci-fi книга з повільною середньовічною історією про інопланетян і чуму. ?Думка про те, що перший контакт стався в період часу, коли це поняття навіть не мало сенсу, є провокаційною і цікавою. ?Отже, інопланетяни висадилися на землю в 14 столітті, у феодальній Європі (теперішній Німеччині). Читач отримує цікаве зіставлення культур, страхів, технологій, а також досить хороший урок історії того часу. Добре показано «чуже» мислення людей іншого періоду. Маємо чудовий опис середньовіччя і тогочасної церкви з елементами темної комедії. ?Взаємодія між інопланетянами та людьми була непростою, як і спроби пояснити наукові терміни людям феодальної епохи. В романі є дискусії між інопланетянами та середньовічними тубільцями про релігію, віру, кохання та натурфілософію. Центральні герої книги, розумний, освічений і відкритий священик Дітріх і вдумливий інопланетянин Ганс, який стає його другом, добре розкриті. Їхні відносини щиро зворушливі. ?Але врешті-решт "Айфельгайм" більше не про інопланетян, а про людей — непростого Дітріха, палкого й побожного Йоахіма, усіх примітивних, але щирих жителів села, пана Манфреда, їхнього лорда. Ми дізнаємося, що кренки — і Ганс, і Ґшерт, і Крацер - є по-своєму людьми. ?Чільне місце в романі займає чума. Яскрава, жахлива та неминуча, коли вона спустошує Європу та невблаганно наближається до Обергохвальда. Завершальні події роману відбуваються на похмурому тлі, коли як люди, так і прибульці гинуть від сил, яких вони не можуть контролювати. Я дуже рекомендую цю книгу, і однозначно НЕ лише читачам наукової фантастики.

Історією рухають матеріальні сили, а не містичні переконання. Не буває так, щоб одного гарного ранку люди прокинулися і ні з того ні з сього вирішили, ніби місце, де вони жили століттями, раптово стало забороненим.  Антураж Райнланду середини 14 століття: передусім люди сприймають християнство набагато серйозніше, Святе Письмо є незаперечним фактом. Французький райх обійняв хаос. Короля поранено, його брата вбито. Граф Фландрійський, герцог Лотаринзький, король Чехії — усі мертві. Коли принци тікають з поля брані, лицарі йдуть у найми, а барони грабують прочан, то яка вартість залишається у честі? Мудреці часто є боягузами. Це все через книжки. Вони виривають чоловіка зі світу і замикають його у власній голові, де, крім привидів, нічого немає - “без смолоскипа додому тобі не дістатися”.  “- Якою ж це треба бути людиною, щоб уподобати вбивства?  - Живою.”  Шлюб — це альянс. Великі династії планують на десятиріччя вперед. Для них діти — пішаки в шахах, яких треба провести в шлюбні ложа імперії. Якщо чоловік виявився не тільки тупим, а ще й негодящим у ліжку — біда. Жінка здатна терпіти одне або друге, але не те й інше одразу.  Інший вимір: самотня бібліотекарка, якій бракує людського спілкування, і самотній кліолог, котрому не завадив би відпочинок від безплідного полювання. Так багато інформації, вона так кепсько організована і часто фейкова, що знати, де вона є — вже саме по собі ціла наука. Ще є Шерон, яка розробляє свій мультиверсум.  Що об’єднує ці два світи — місце, яке характеризується афінітетом, люди там не селилися взагалі, навіть по сусідству.  Тепер все змінилося — з’явилися безземельні люди і взагалі не люди. Цибаті, довготелесі, з неправильними суглобами. Обвішані гірляндами пошматованої одежі. Сіра шкіра, поцяткована, увінчані невиразними обличчями, яким бракувало носів та вух, але прикрашені велетенськими, золотавими очима округлої форми, гранованими, немов діаманти, що дивилися в нікуди і повсюди водночас. Над бровами, наче пшенична нива на вітрі, поколихувалися жучі вуса… Живими здавалися тільки вуста — вони щось тихо пережовували, були напіввідкриті або цупко стиснені.  Одного прекрасного дня всю роботу виконуватимуть розумні механізми, а люди матимуть час на те, щоб розмірковувати про Бога, філософію і мистецтво. Людина стає єретиком не через те, що вона написала, а через те, що, на думку інших, вона написала.