Магда Стахуля

Польський роман у жанрі сімейного трилеру добряче потримав мене у напрузі. Від першого знайомства з героями мої емоції стрибали від співчуття, здивування, закочування очей, злості, знов співчуття. Загалом спочатку не відбувалося нічого кримінального і жорстокого, але чим далі, тим зростало хвилювання. Дуже багато уваги авторка приділила емоціями Аніти. Жінка, яка хоче стати мамою - і не вдається. Як сильно це змінює людину! Навіть її чоловік Адам перестав впізнавати у ній свою кохану: постійно засмучена, нервова, зовсім чужа. Письменниця "замикає" Аніту не лише у власних почуттях, але і фізично: героїня працює з дому, рідко виходить, мало з ким спілкується. Навкруги усі тішаться материнством, а її це ранить. Її спосіб відволіктися - спостерігати за життям людей у різних містах світу через вуличні камери. Одна з них - у празькому трамваї. Авторка почергово дає "право голосу" Аніті і Адаму, потім ще Маґді та Еріку. Наводячи точку зору і емоції обох партнерів на одну і ту ж ситуацію, прекрасно демонструється, як складно людям зрозуміти одне одного. І то не про чужих ж людей ідеться. Звичайно що, якби вони відверто одне з одним говорили, було б легше. Та хто ідеальний? З появою Марти одразу виникає загадка. Нам одразу дають зрозуміти: це не про пристрасть навіть, ця жінка щось задумала. Я з мотивом не вгадала. Можливо, у вас вийде краще. Чи повірила я у фінал? На жаль, так. Багато жінок вчинили б так само на місці Аніти. Та напруга зберігалася до самого кінця.

Анонім