Магда Стахуля

Мені здається, я знайшла для себе найгіршу книгу цього року. На початку виглядало, як ромком. Якби це був серіал, дуже не вистачало б закадрового сміху. Робота над стосунками – не про цю пару. Вкотре впевнилась, що більшість проблем вирішується розмовами одне з одним, але всі такі горді і ображені, що дотягують до катастрофи замість сісти і поговорити. Одне за одного порадіти не можуть, хороші настрої у них не співпадають, самі вигадують, через що одне на одного злитись. Поведінка обох мерзенна. Вона заздрісна, постійно всім незадоволена, ще й мізогінічка. Він мерзотник, який не може покинути дружину, яку вже не так, щоб кохає, бо навіть готовий зраджувати. Так, ситуація в родині складна, проблема Аніти чутлива і як жінку, її шкода та її почуття зрозумілі. Але ж це не привід так по-мудацьки обходитись з іншими. Хто шкодить Аніті, доволі очевидно, але те, як ліниво з кривдником врешті обійшлись, це прям фейспалм. Окрема типу детективна лінія з Еріком незрозуміло нащо потрібна, бо якби його врешті в кінці замінили на випадкового бомжа, то нічого б не змінилось. Гидкі персонажі, їхня поведінка та ставлення до всіх навколо. Прочитала книгу і віддала, щоб навіть не згадувати цей жах

Анонім

Польський роман у жанрі сімейного трилеру добряче потримав мене у напрузі. Від першого знайомства з героями мої емоції стрибали від співчуття, здивування, закочування очей, злості, знов співчуття. Загалом спочатку не відбувалося нічого кримінального і жорстокого, але чим далі, тим зростало хвилювання. Дуже багато уваги авторка приділила емоціями Аніти. Жінка, яка хоче стати мамою - і не вдається. Як сильно це змінює людину! Навіть її чоловік Адам перестав впізнавати у ній свою кохану: постійно засмучена, нервова, зовсім чужа. Письменниця "замикає" Аніту не лише у власних почуттях, але і фізично: героїня працює з дому, рідко виходить, мало з ким спілкується. Навкруги усі тішаться материнством, а її це ранить. Її спосіб відволіктися - спостерігати за життям людей у різних містах світу через вуличні камери. Одна з них - у празькому трамваї. Авторка почергово дає "право голосу" Аніті і Адаму, потім ще Маґді та Еріку. Наводячи точку зору і емоції обох партнерів на одну і ту ж ситуацію, прекрасно демонструється, як складно людям зрозуміти одне одного. І то не про чужих ж людей ідеться. Звичайно що, якби вони відверто одне з одним говорили, було б легше. Та хто ідеальний? З появою Марти одразу виникає загадка. Нам одразу дають зрозуміти: це не про пристрасть навіть, ця жінка щось задумала. Я з мотивом не вгадала. Можливо, у вас вийде краще. Чи повірила я у фінал? На жаль, так. Багато жінок вчинили б так само на місці Аніти. Та напруга зберігалася до самого кінця.

Анонім