У 1958 році Куба, за результатами досліджень, опинилася на тридцять першому місці у світі за темпами розвитку; у Латинський Америці вона очолювала рейтинг. Її середній дохід дорівнював показникам Італії, перевищував Японію і вдвічі випереджав Іспанію. Кубинське песо вже двадцять років демонструвало стабільність. Найбільший виробник цукру в світі, найвища продуктивність на гектар. Успішно просувалася механізація. 4 % прибутку призначалися на освіту, кількість місць у лікарнях і кількість будинків на душу населення перевищували показники всіх інших часів, показники дитячої смертності нижчі за ті, що спостерігались у деяких країнах Європи: 32,5 на тисячу. Куба посіла четверте місце у світі за поширенням телемовлення, радіомереж, газет і проданих кіноквитків на душу населення. А вже на початку січня 1959 року прийшов Фідель Кастро… Його декларації були хоч до рани прикладай: Куба – це пекло: усі уряди обслуговували багатіїв, усі політики – злодії, минуле – чорне як ніч… Ми хочемо встановити досконалий соціальний режим… Більше ніякої ненависті, усюди пануватиме свобода, ми поважатимемо чужу думку – останні стануть першими… Кубинці мають право на велику долю… Ми робитимемо, а не обіцятимемо… Ми тут, щоб народ з нами розмовляв… Кубинці стануть найситішою нацією світу… Не хочу ніяких посад. Мене не цікавить «влада», для мене це «самопожертва»… Та вже зовсім скоро на Кубі запанували розруха, злидні, порожні вітрини, довгі черги, нестача продуктів харчування, товарів, ліків, а продуктові картки стали невід’ємним атрибутом кубинців на майбутні десятиліття. Обраний Філелем Кастро соціалістичний шлях забезпечив Кубі совєцьку всебічну допомогу і парасольку, що дала змогу витворяти багато несусвітніх речей на міжнародній арені. Кубинський селюк в найгіршому розумінні цього слова, хоч і з заможної сім’ї. Невіглас, що вважав себе спеціалістом в будь-якій галузі. Нероба, що не заробив за все своє життя й копійки власним трудом, але повчав всіх, як треба працювати і проповідував «трудовий героїзм». Самозакоханий демагог, який використовував методи релігійного одурманювання та створив навіть не культ своєї особи, а ореол святості й непогрішності. Деспот, який вважав, що мета виправдовує будь-які жертви. Царьок, що вважав Кубу своєю неподільною вотчиною, а державними грошима розпоряджався як своїми власними. Один з найбезумніших диктаторів ХХ столітті. Можливо навіть – найбожевільніший. Гарна книжка про бридку особистість, яка, тим не менш, була на вершині влади довгі десятиліття.