Лоренс Ріс

Гадаю, анотація цій книзі не потрібна. Назва говорить сама за себе.
Коли я купляв цю книгу, я знав, що буде важко (емоційно), що буде цікаво (адже це Лоренс Ріс), але я навіть не припускав, що дізнаюся стільки нового, як про Другу світову загалом, так і про антисемітизм зокрема.
Книга читалася важко, але не через стиль автора, а через те, про що він пише.
Вважаю, що подібні книги читати варто, навіть через силу. Адже тільки знання історії може запобігти її повторенню.
Закінчити хочу цитатою з книги: «І останнє — хоч зміст щойно прочитаної вами книжки важкий, на мою думку, усе одно важливо розуміти, як і чому стався цей злочин. Адже ця історія більше, ніж будь-яка інша, розповідає, на що здатен наш вид.»

Щиро рекомендую до прочитання цю книгу, якщо ви любите історичні екскурси. Вона легка, тому що в книзі не суха статистика, а розповіді, в тому числі людей, які у свій час були близькими з двома найжахливішими диктаторами минулого.

Я визнаю, що мої знання з історії не лише досить обмежені, але й добряче спотворенні , адже в період мого навчання у школі підручники з даного предмету не відрізнялися достовірністю чи посиланнями на першоджерела та містили натомість безліч пропагандистських наративів.
Намагаючись розширити власні горизонти я натрапила на прекрасне наукове дослідження Л. Ріса «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» і ця книга однозначно у моєму списку обов’язкових до прочитання кожному.
Читачу пропонується погляд на двох чи не найвідоміших тиранів минулого сторіччя від їх становлення. Портрети обох базуються на колосальній кількості фактичних матеріалів, свідчень, інтерв’ю, документів тощо. Разом з тим, інформація викладена доступною мовою, легко сприймається.
Книга приголомшує! А титанічна праця автора достойна найкращих відгуків.

Я прочитала всі книги авторства Лоуренса Ріда, які перекладені та видані у нас.
Лоуренс Рід ідеально поєднує історію та художній стиль письма. Його книги не читаються як сухі історичні факти, при цьому не можна дорікнути автору у не перевірці достовірності фактів.
В цій книзі автор продовжує досліджувати тирана- Йосифа Сталіна.
Звісно, тут є чимало про Другу світову війну, але головний акцент на відносинах західних лідерів із радянським диктатором
Також, Лоуренс Ріж віддає чимало сторінок Польщі - її розподілу та окупації радянськими військами.
Я щиро рекомендую цю та інші книги Лоуренс Ріда до читання всім охочим розібратись у стежках історії.

Цікава книга, читається легко. Автору вдалося провести чітку паралель зміни настроїв лідерів диктаторських режимів під час війни, та вказати на причини їхніх помилок та поразок. Складання психологічного портрету надає вам можливість краще розуміти їхні вчинки та реакції на події, що відбувалися навколо них.

Здалось, що переживання автора стосовно долі Польщі переважили над головною темою книги

Ця книжка - це документальна, дуже ґрунтовна робота автора. Для її написання він протягом 30 років розпитував різних людей про спогади щодо подій під час Другої світової війни.
⠀
Лоренс Ріс аналізує, чому за двома найбільш відомими тиранами 20 століття йшли мільйони людей, чому й досі, зокрема в росії, до Сталіна таке неоднозначне ставлення, чому через мрії двох людей загинуло стільки людей та які взагалі злочини на рахунку цих тиранів.
⠀
І Гітлер, і Сталін причетні до смертей мільйонів людей, які загинули й під час Другої світової війни, й уже після її звершення. Автор у книзі аналізує ці дві постаті в часи з 1939 року й до смертей тиранів. Його книга базується на документах та свідченнях солдатів Червоної армії, вермахту, цивільного населення, людей, що перебували в найближчому оточенні Сталіна та Гітлера. Загалом у книзі використано понад 1200 джерел. Я навіть не уявляю, яку титанічну роботу провів автор, щоб створити цю книжку.
⠀
Я вважаю, що її повинен прочитати кожен. Вона дуже доступно розповідає про всі події Другої світової війни, про страждання людей, про вбивства, про Голодомор, Голокост, про депортації, про ґвалтування, пограбування, бомбардування й усі наслідки, які спричинили апетити Гітлера та Сталіна.
⠀
Через те, що тут багато спогадів людей, цитат і не так багато дат і імен інформація сприймається легко. Немає відчуття, що читаєш підручник з історії. Не треба боятися, що тут будуть сухі факти, тут купа історій, які ранять, які доводять до сліз, жахають. Ця книжка відкрила мені очі на багато подій та на різних людей, на те, що відбувалось тоді.
⠀
Страшно, бо дуже багато з того всього я могла перекласти на нашу реальність. Я бачила в Гітлера путіна, я бачила в Сталіна путіна. Я бачила в німецьких солдатах росіян, я бачила в радянських солдатах росіян. Це лякає.
⠀
Не знаю, як усе може повторюватися, коли ми вже маємо такий страшний досвід

Шкодую, що в часи моєї старшої школи не було подібних книг.
Радію, що у моїх дітей буде вибір, що читати.

Лоуренс Ріс - чудовий публіцист та автор історичних робіт. Я прочитали всі його книги в українському перекладі. Переживала, що після книги “Сталін та Гітлер” тут буде багато повторів - помилилась.

На жаль, в школі нам досить викривлено розповідали про Другу Світову війну. Так, багато інформації про нацистів, Гітлера, перемоги та поразки Східного фронту, але буквально дрібка інформації про роль Західного фронту. Ріс - це виправляє.

Також автор через історії звичайних людей показує величезну трагедію, яку принесла війна, породжена хворими амбіціями двох людей.

Книгу раджу всім, хто шукає додаткову інформацію про той період.

Я дуже цікавлюся Другою світовою війною, і тому вже деякий час планувала прочитати щось від Лоуренса Ріса, одного з провідних експертів у цій галузі. Почала з його книги «Голокост» на тему, про яку було написано стільки книжок, що, мабуть, ви можете запитати, що можна сказати нового. Однак Ріс має дещо інший погляд на цю тему – ставлячи головні питання «Чому?» і «Як?» стався Голокост і використовуючи двадцять п’ять років досліджень та інтерв’ю, які допомагають йому відповісти на ці складні питання.

Як він демонструє в цій роботі, немає простої відповіді та жодного окремого моменту, який призвів до Голокосту. Будь-яка конкретна важлива подія, така як Кришталева ніч, програма евтаназії розумово та фізично неповносправних, Ванзейська конференція чи будь-який інший жахливий момент, на який можуть вказати історики, – це були лише «кроки та етапи» на шляху до систематичних вбивств.

У цій книзі автор веде нас від витоків ненависті, від ранньої історії партії до самого кінця війни, коли Гітлер все ще одержимий знищенням євреїв, хоча війна була майже програна. Цікаво, що, як зазначив Ріс, більшість євреїв у певний момент часу вважали Німеччину досить безпечною гаванню порівняно з багатьма іншими країнами. Антисемітизм був набагато більш імовірним у Росії, ніж у Німеччині, яка здавалася відносно безпечною та цивілізованою. Ті, хто втік від жорстоких погромів у інших країнах, почувалися у відносній безпеці. Для багатьох, навіть коли вони сідали у вантажівки для перевезення худоби, які відвозили їх до концтаборів, чутки про те, що євреїв систематично вбивали, здавалися неможливими.

У книзі пояснюється, як ранній опір обмеженням у Німеччині призвів до того, що Гітлер поскаржився на «міжнародну змову» євреїв, що означало, що будь-які протести з-за кордону погіршували ситуацію для євреїв у Рейху. Це показує, як Гітлер зосереджувався на перевихованні нації і наскільки важливо було боротися з молоддю, якій казали, що вони «вищі» та «особливі». Як переслідування циган, Свідків Єгови, гомосексуалістів, політиків опонентів і євреїв зростали в міру зростання влади Гітлера. Про те, як інші країни відмовлялися приймати біженців, роль католицької церкви та той факт, що Голокост не міг би функціонувати без співпраці з іншими країнами.

Книга також пояснює те, яким чином методи, які використовувались для вбивства, були значною мірою змінені, щоб створити кращі умови для тих, хто вбивав, а не для тих, кого система мала на меті вбити. Система створила механізм смерті та вбивства, якому немає рівних. Книга відслідковує, як країни, а пізніше і високопоставлені нацистські офіцери, намагалися дистанціюватися від подій з наближенням поразки нацистів.

Неможливо сказати, що ви будете насолоджуватись цією книгою. Але Лоуренс Ріс написав чудову, хоча й справедливо шокуючу, тривожну та несамовиту розповідь про одну з найнижчих точок в історії людської раси.

Гарний спосіб дізнатися про історію найтрагічніших подій світу.

Чудова книга, і я б однозначно рекомендувала її всім, хто хоча б трохи цікавиться цією темою Другої світової війни. Це не типова нудна історична книга - скоріше захоплююча розповідь про ключових людей війни (Сталін, Черчилль, Рузвельт). Вона базується на журналах зустрічей, які відбулися між ними, особистих думках важливих політичних діячів (наприклад, міністрів закордонних справ США/Великобританії) та багатьох інших джерелах, які ніколи не використовуються при написанні «справжньої» історичної книги. Таким чином ви отримаєте унікальний погляд на підходи, які використовували Сталін, Рузвельт і Черчилль, а також на їхні особистості.

Ця книга ставить Сталіна конкретно в контекст його спілкування з Черчиллем і Рузвельтом. Єдине, чого, на мою думку, не вистачає в книзі, або, принаймні, применшується настільки, що я цього не пам’ятаю, але являється важливим: чим була Польща до Другої світової війни? Читаючи книгу, можна подумати, що Польща була демократією на кшталт Британії чи Франції. Я не хочу применшувати глибокі переживання поляків щодо результатів війни, але відсутність розгляду цього питання сама по собі є свого роду міфотворчістю.

Наприклад, у період між війнами Польща розірвала договір і анексувала частину Литви. Польща також уклала угоду з Гітлером про захоплення невеликої частини Чехословаччини. Також у Польщі було багато серйозного антисемітизму, до і навіть під час німецького вторгнення. Сусідство з Польщею також було болючим для українців.

Нарешті, однією з ключових цілей цієї книги було спростувати Другу світову війну як війну між добром і злом. Немає жодних сумнівів у тому, що нацисти були злом, і немає жодних сумнівів у благородних намірах США та Великобританії (використання слова «діях» тут було б натяжкою — книга це ілюструє). Усе змінюється, коли долучається СРСР. З незліченними репресіями, розв’язанням війн проти мирних країн і геноцид, який уже вбив мільйони людей (ще до Другої світової війни), СРСР продовжував масові вбивства мирних жителів, масові депортації меншин і масові зґвалтування. Тому назвати їх «хорошими» (щонайменше) досить важко.

Деякі речі важко описати, тому що вони одночасно великі за обсягом і екстремальні за змістом. Що можна сказати, щоб їх правдиво описати? Аушвіц є таким прикладом, і з абсолютно неправильних причин. Великий за масштабом через величезну кількість людей, які перебували там протягом тривалого часу, і екстремальний за змістом через невимовний жах, який там панував.

Майже неможливо описати, але не зовсім. Ми повинні бути дуже вдячні, що Лоуренс Ріс впорався з таким складним завданням. Ця книга про Аушвіц, найсумніший з таборів, якими керували нацисти, є феноменальним нон-фікшеном про одне з найстрашніших місць, які коли-небудь існували. Ріс описує Аушвіц у контексті, крок за кроком пояснюючи, як він посів таку важливу роль у прагненні нацистів очистити Європу від євреїв. Хоча Ріс у своїй книзі створив настільки багато хороших моментів, що жодна рецензія не може навіть торкнутися більшості з них, дозвольте мені зосередитися на двох.

По-перше, хоча нацисти хотіли, щоб євреї покинули Європу, вони спочатку не збиралися їх знищувати. Переселення було кращим методом, який став неспроможним, коли війна з Радянським Союзом пішла катастрофічно не так. Простір, куди мали бути переселені євреї, просто не з’явився, як планувалося, і для досягнення бажаної мети потрібні були більш радикальні методи.

Навіть тоді, коли вбивство євреїв перетворилось на мету, логістика стала на заваді. Було не так просто вбити велику кількість людей. І ще важче, коли одна конкретна мета полягала в тому, щоб віддалити самих нацистських убивць від їхніх дій задля зменшення психологічної шкоди, якої вони зазнали. Ріс розповідає нам про кожне нововведення, часто отримане методом проб і помилок, що зрештою дозволило вбивствам стати конвеєрними. Так Аушвіц став невід’ємною частиною набагато більшого цілого.

По-друге, Ріс вказує на невідому багатьом різницю між концентраційним табором і табором смерті. Перші були робочими таборами з дуже високим рівнем смертності через голод, хвороби, холод і нещасні випадки на виробництві, але в яких людей не страчували просто так. Табори смерті, навпаки, були спеціально побудовані для знищення великої кількості людей. Аушвіц вирізнявся тим, що був єдиним табором, який поєднував ці два жахливі аспекти: люди проходили через селекцію, внаслідок якої їх відправляли або на роботу, або, здебільшого, на страту. Про розвиток Аушвіцу Ріс розповідає в інтенсивних і захопливих (у моторошному сенсі) деталях.

Замість того, щоб просто розповідати читачам, що сталося в таборах, чи наводити факти для відтворення картини жорстокості, автор дозволяє історіям провести нас туди. Ми читаємо про сестер-близнючок, які намагалися вижити під час невротичних досліджень доктора Менгеле. Ми читаємо розповіді людей, яким довелося виносити трупи з газових камер. Ми навіть читаємо роздуми колишніх есесівців щодо того, що сталося в Аушвіці.

Однак, Ріс також є сильним письменником. Немає жодних одноманітних моментів, і він також не покладається на тему, щоб компенсувати поганий текст, як це часто роблять інші автори. Він знає, як розповісти історію та переплести особисті трагедії з історичними дискусіями. І для цього потрібен майстерний письменник.