Зворушливий дебют про самотність, старість і любов, що не втрачає сили. Роман майстерно показує мужність у повсякденних випробуваннях, важливість дружби та сімейних зв’язків. Історія Бо і його вірного пса змушує замислитися про цінність часу, взаєморозуміння та маленьких радощів життя.

Щемка й інтимна історія про тиху самотність, яку часто непомітно несуть люди похилого віку. Роман Ліси Рідсен делікатно й правдиво показує будні старіння, болісну втрату близькості та силу невидимих ниток, що поєднують батьків і дітей. Через постать Бо, його любов до собаки та прагнення зберегти гідність у складні моменти, книга нагадує, як важливо бачити й чути старших поруч із нами.

Ця історія тиха, болюча, дуже прониклива. Бо — 89-річний чоловік, який має одного справжнього друга: свого пса Сикстена. Але син вирішує, що татові час «відпочити» у житті — і собака має поїхати в іншу родину. Саме цей страх втрати стає точкою, з якої починає розкручуватися пам’ять Бо. Ми проживаємо з ним старість, самотність, складні стосунки з дорослим сином, питання: чи я все зробив правильно? чи був добрим батьком? чи взагалі є місце для старих людей у цьому світі? Ця книга дуже зворушлива. Вона змусила мене згадати мого дідуся — ті моменти, коли ти слухаєш людину, яка прожила довге життя, і розумієш, скільки в цих спогадах тепла і болю. Цитата, що зачепила найбільше: «Це ж не ти сидиш із цілим життям спогадів у тілі, що повільно згасає».

Ліса Рідсен «Журавлі відлітають у вирій» Мене тягнуло до цієї книги протягом двох тижнів. І не дарма. Дякую, @books_asorti, за чудовий подарунок ❤️ Для мене ця книга – меланхолійна, повільна, життєва. Ідеальна для похмурої осені, коли хочеться загорнутися в плед, нали́ти чай і трохи помовчати про своє. Це історія про життя без прикрас, але з великою ніжністю. Про старість, про сім’ю, про дітей, про тварин і дружбу. Про те, як час минає, а любов і турбота залишаються. Мені сподобались описи роботи у службі догляду за людьми, які вже не можуть самостійно про себе дбати. Це передано з великою теплотою, людяністю і гідністю. Книга дуже спокійна – без різких поворотів сюжету чи емоційних вибухів.Читається на одному подиху, і саме це мені найбільше сподобалось. Як людина максимально емпатична, я не міг не розчулитися наприкінці. Прочитайте цю книгу. І, можливо, після неї вам захочеться поговорити з близькими про несказане. Бо ми всі часом відкладаємо розмови, які варто було б почати ще вчора. Дуже сильно рекомендую ?