Загалом я читаю твори всіх корейських письменників - вже тому, що корейські. Але в цьому творі я знайшла несподівану аналогію. Хоча розпочинається роман описом суто сучасних корейських реалій і одразу пірнає в "тонкощі" відносин між босами й підлеглими в компаніях, від середини він набуває... знаєте, суто ремарківських рис, надто якщо ми згадаємо "Тіні в раю", наприклад. Людина опиняється сама-самісінька в чужій країні, майже однаково що втративши батьківщину, і не може зрозуміти, що ж їй тепер у цих нових реаліях робити. Тільки-от новоутворена країна, на відміну від пристані "американської мрії", досі не може зіп'ятися на ноги, нові закони там вигадують щодня й на коліні, а існування місцевих центрів бюрократії ще потрібно довести, аби отримати документ. І можна багато що сказати про те, скільки українців зараз опинилися в схожому, але набагато важчому становищі, вимушено покинувши свою батьківщину й розкинувшись по всьому світу, але тут у головного героя є бодай альтернатива - долучитися до спільноти, яка ніколи не покладається на жодну місцеву владу, а тільки на себе саму. І тут, скажу чесно, мені було ДУЖЕ важко запхати собі в голову таку картинку. Автор прямо нам каже, що кореєць може бути НЕ "синім комірцем", не айдолом, а кимось ІЩЕ, без отого лоску, що робить населення великих міст таким однаковим. Гадаю, роль тут відіграв для мене й азійський менталітет, в рамках якого люди переважно не мають дуже-дуже теплих стосунків із рідними - ось, чому головний герой насправді переїжджає і достатньо спокійно контактує з іншими персонажами. ... Рівно. Так, це слово найбільш годяще. Його не тримає прив'язаність до матері чи її могили, він не має коханої, та й до останнього не дуже прагне дізнатися історію своєї сім'ї - він чує і бачить вибірково: тільки те, що "найбезпечніше" і що не примушуватиме думати й страждати. Аж поки нове життя не перевертає його сприйняття догори дриґом. Оце-то й незвично, ось тут загалом корейський герой вибивається з цього лекала, і тому вигідно виділяє цю книгу з-поміж своїх землячок. Спочатку може здатися, що оповідь надто затягнута, але це, мабуть, незмінна риса корейської літератури - детальне, хоч і нелінійне пояснення усіх сюжетних засад, без яких неможливий розвиток героя як окремої, "не-планктонної" особистості. Але тут, гадаю, така затягнутість цілком доречна.

Ця книга торкається багатьох філософсько-етичних питань, пропонує нам поміркувати над поняттями абсолютної свободи, любові, дружби, самостійності, самотності. Це така багато сенсова книга, під час читання якої зупиняєшся, щоб обдумати написане, погодитися чи не погодитися з героями та... здивуватися людському нахабству. Про що? Про власний вибір, який роблять люди у своєму житті. Інколи треба вчасно сказати:"Ні", щоб запобігти великим проблемам. Політика, у переважній більшості, справа брудна, то ж не забруднитися шансів майже немає То ж, Хван Сонхо вчасно не відмовився, тому має на пів року виїхати з Кореї, щоб допомогти шефу перемогти у виборах, не зважаючи на обвинувачення у корупції. Тобто, Хван має взяти удар на себе. А чого саме він? Бо не має родини, бо ніхто не буде турбуватися. Але ніхто думки самого Хвана навіть не питає. І ось він вибрав одну маленьку країну в Європі (назва нічого не скаже), тому що про неї писав друг матері по переписці. Та не так сталося, як гадалося. Поступово в цій країні стали приймати закони, що унеможливлювали проживання іноземців. Їх безпідставно звинувачували в усіх місцевих проблемах. На щастя, наш герой знайшов тут вірних друзів. І це кардинально змінило його ставлення до життя. "Бо навіть ті, хто обирають жити самотою, не завжди хочуть бути на самоті. Компанійські люди не завжди воліють бути в компанії, отак і одинаки іноді мріють зустріти когось, з ким знайшли би спільну мову." Мені дуже імпонує стиль автора, оповідь струнка, образна та емоційна. Підняті питання не залишають нас байдужими. Тому - щиро рекомендую.