Лі Бардуго

Помилкою було читати цю частину після річної перерви після "Дев'ятого дому". Місцями мені було нуднувато, місцями надто смішно, місцями здавалося, що я читаю опус 15-річної екзальтованої молодістю діви, а в цілому історія видалася чи то зайвою (я абсолютно нормально сприйняла б "ДД" завершеною історією), чи то невчасно прочитаною.

І це я ще не перейшла до основної своєї претензії: відсутності сенсу у тих всіх діях, навіть із поправкою на фентезійність.

Отже, Алекс Стерн, максимально не така нетакуся з Єля, має мету: повернути свого наставника Дарлінгтона з пекла, куди, як виявилося наприкінці першої книги, його запхала не вона, а декан, якого зжерла жадібність і демони.

А ще вона трішки підпрацьовує вишибалою для наркоділера, бо — сюрпрайз! сюрпрайз! — її похід із окривавленою битою в руках таки засняли на камери (де була поліція всю першу книгу? ой, та не заважайте ви своїми логічними питаннями, коли треба такий поворот для сюжету!).

Підробіток їй не заважає, а навпаки навіть, приносить трішки грошенят. А ще допомагає знову таки рухати сюжет місцями.

Бо фактично всі 500+ сторінок ці студенти тільки що й роблять, що знаходять закляття за закляттям, відкривають двері то тут, то там, то впускають пекельних коней сюди, то засовують когось назад, і все ще із надмірним драматизмом, із забутим напрочь світоустроєм з першого тому, ну а з реалізмом тут в принципі ніхто не дружить, але то й не треба — фентезі же.

➡️ В цілому в мене лишилася купа питань.

❗️До логіки дій — надо було робити кілька ітерацій заходу в пекло, якщо зрештою все звелося до вбивств демонів тут?

❗️До мотивації героїв — в мене брова скептично повзла догори регулярно да так і лишилася там.

❗️До чітерських появ всього необхідного то для ритуалу, то для лікування, то для еліксирів, то для охоронних чар. Буквально на кожну проблему миттєво знаходилися якісь плюшки чи ритуали. Враження, наче авторка вписувала все більше препон героям виключно для того, аби навертіти ще більше порад з останньої сторінки "гороскопів для всієї родини", там де міські самашєдші зазвичай пишуть про те, як за допомогою ослячої сечі, порожньої банки з-під анчоусів та півметра вовняної нитки, зібраної зі шкарпетки бомжа, зібрати перпетум мобілє.

⭐️ З позитивного: читається дійсно швидко, тільки якщо не перериватися на щось інше. І таки варто читати їх одну за одною, "Дев'ятий дім" та "Біснуватого", бо, по-перше, не треба мучітєльно згадувати, хто це, при появі чергового другорядного героя, а по-друге, фльор таємничості закінчився і я, як читачка, опинилася зарано протверезівшою в самому розпалі вечірки і починаю помічати те, що раніше ховалося по кутках.

#Дафа_радить, якщо ви тільки що читали першу книгу і вам сподобалося, то терміново читайте і цю, поки не пізно

#Дафа_не_радить, якщо ви не пам'ятаєте вже й половини з "Дев'ятого дому"

Ну шо, це було дуже добре, місцями дуже сумно, місцями смішно, місцями моторошно, а подеколи епічно!

Для мене це 9,5/10 ✨✨✨ бо все таки не ідеально

Але якщо ти насолоджуєшся чимось, чи будеш ти витрачати час на докопування до якихось незістиковок чи сюжетних дірочок, чи нелогічних вчинків, чи випадковостей які там де й коли треба? Я не стану, бо я насолоджувався історією.

Дуже радий, що прочитав поки що цю дилогію. Мене затягнула ця магічна, таємнича атмосфера Нью Гейвена і подорожувати історією міста та головних героїв мені було захопливо.

Ця частина мені сподобалась більше, ніж перша, бо мабуть по-перше ми вже орієнтуємось в цьому всесвіті, а по-друге, бо тут в нас все таки більше йде увага та фокус на персонажах, а в жанровому плані більше саме на міське фентезі, в той час, як «Девʼятий дім» більше був містичним детективом (?)


Так ось, сюжетно тут все зрозуміло чим будуть займатися головні герої, про це ми дізнаємось в «Девʼятому домі», але не варто забувати наскільки добре Бардуґо прописує деталі в цей світ!
І в другій частині сюжет виглядає набагато більш цілісним.

Найбільше мені сподобалися саме таємниці міста, щоденники колишніх студентів, легенди та міфи, описи артефактів, які вплетені так гармонійно в цей сюжет, що ну вау просто! Саме це і розвинуло сюжет та розширило масштаби історії першої частини!

Ну і звичайно персонажі, навіть якщо хтось може й не сподобатись, але факт того що вони всі живі, всі мають свою мотивацію, свої переживання, минуле, цей факт не дасть залишитись у стороні від них.

Алекс, Доус, Дарлінгтон, Тернер (усіх наступних спойлерити не буду), є сімʼєю, якщо не кровною, то душевною!
І я бачу як для когось вони можуть стати домом, адже дім це люди, а не місце!


Якщо Вам сподобався «Девʼятий дім», то чого ще чекаєте??

«Біснуватий» Лі Бардуґо — це насичене продовження «Дев’ятого дому», яке ще глибше занурює нас у небезпечний і загадковий світ магії та таємних товариств Єля. Однак, хоча книга залишила гарне враження, вона здалася менш цілісною, ніж перша частина.

Алекс Стерн знову опиняється в центрі подій, пов’язаних із боротьбою за контроль над магічними товариствами. Бардуґо тримає високу планку: атмосфера похмурої університетської магії, ризиковані ритуали й темні таємниці досі викликають захват. Але цього разу кількість персонажів і подій здається надмірною. Наприклад, введення вампіра та деяких інших персонажів трохи відволікає від основного сюжету й робить історію перевантаженою.

Водночас авторка зберегла свій фірмовий стиль: яскраві діалоги, харизматичні герої й майстерно описані сцени створюють захопливу картину. Алекс, як і раніше, вражає своїм характером і рішучістю, а її стосунки з іншими персонажами додають історії емоційності.

Хоча «Біснуватий» трохи поступається «Дев’ятому дому» через певну зайву динаміку, він усе одно залишає сильне враження. Це книга для тих, хто хоче продовжити подорож у цей небезпечний і захопливий світ, але варто бути готовим до ще більшої насиченості й неочікуваних поворотів. Для мене це тверда 4 з 5: захопливо, але подекуди хотілося більше вайбу, яким була наповнена попередня книга.


#книжковийклубReadeat

Люблю такі книги) В ній правильна доза реалізму для містичної оповіді. Персонажі розвиваються, змінюються та відкриваються глибше. Очікуємо третю❤️

#книжковийклубReadeat

(трохи спойлерів✨)

Ця книга ментально мене знищила (і трохи фізично). Як казала на Клубі, для мене походи в пекло були у книзі дещо затягнутими, і тому оцінка трохи знижена🙃

Це прекрасна книга у своєму жанрі. Заплутані ходи, цікаві персонажі з різним бекграундом, за якими було дуже цікаво спостерігати. Повернення Дарлінгтона для мене не було несподіванкою, але я все одно трохи закохана дурна дівчина, яка була рада такому повороту. Алекс розкрилась для мене з нової сторони, у цій книзі більше казали про її сподівання на більш тихе та нормальне майбутнє (можливо з Дарлінгтоном чи ні). Було більше історій про Доус та Тернера - дякую пані Бардуґо.

Я щиро сподіваюсь на нову книгу і більші роз'яснення нового світу, який авторка розвиває, додаючи демонів та вампірів (і ще якусь дику нечисть). Також щиро сподіваюсь на розвиток відносин між Алекс та Дарлінгтоном, бо я шипер (вибачте😜)

(і дякую за Книжковий клуб - він був чудовий❤️‍🔥❤️‍🔥❤️‍🔥)

Рецензія на книгу «Біснуватий» Лі Бардуго

- Видавництво «Віват»
- 572 сторінки
- 11 годин 30 хвилин читання

Перш за все, мушу зізнатися: читання цієї книги далося мені украй важко.
Цей відгук – спроба розібратися, чому я «піймала» те, що зазвичай називають «нечитуном», і чому друга книга трилогії розтягнулась для мене на довгі години.

✨ Фентезі для «просунутих» читачів
«Біснуватий» – це той тип фентезі, де авторка ретельно й складно вибудовує власний всесвіт. Пропустивши бодай один важливий нюанс, можна втратити нитку сюжету. Тут усе як із конструктором LEGO: якщо загубиш дрібну детальку, то вся конструкція стане неповною та химерною. В цій книзі вам доведеться тримати в голові всі правила, магічні системи та стосунки між персонажами. Відволіклися – і, на жаль, немає шляху назад.

✨Деталізованість не там, де б хотілося
Оскільки це вже друга частина, не дивно, що наш герой Арлінгтон опинився у пеклі, а Гелексі намагається його звідти визволити. Що ж, я очікувала від Лі Бардуго потужного образу пекельних володінь: гріхів, демонів, бісів, неймовірної атмосфери і, можливо, навіть «голого Арлінгтона» (хто в темі, той зрозуміє), але реальність виявилась скромнішою – лише два короткі епізоди у пеклі. В результаті складається враження, що замість розкішного, багатошарового опису іншого світу, мені запропонували скупі начерки.

✨ Кульмінаційні моменти, що пролетіли повз
Мої найбільші претензії стосуються сцен спуску в пекло. Вони подані так сумбурно, немов це чорнові уривки, а не фінально відредаговані епізоди. Щоб нічого не пропустити, доводилося перечитувати уривки по кілька разів, але замість ясності я отримувала лише додаткові сумніви. Від подій, які мали б вразити, залишилося враження недопрацьованості та незавершеності.

✨Відчуття недопрацьованого сюжету
Увесь сюжет другої частини залишив по собі дивне відчуття «чорновика». Можливо, це зумовлено моєю недостатньою увагою, можливо – авторським стилем. Проте є стійке враження, що певні лінії можна було допрацювати, додавши чіткості й цілісності.

✨Та все ж: чому я продовжу?
Незважаючи на все перераховане вище, серія має свій магнетизм. Перша частина не викликала в мене шаленого захвату, але чомусь я взялася за другу. І тепер, незважаючи на всі мінуси, я планую прочитати й третю. Ця трилогія для мене схожа на останню пачку цигарок: вже не смакує, вже верне, але знаю, що це остання – і після неї я «кину». У випадку з цією історією: докінчу третю – і, можливо, завершу свій шлях з цією авторкою.

✨Тож, чи буде рецензія на третю частину?
Так, неодмінно! Хоча й смак залишається специфічним, я хочу побачити, куди заведе нас ця дивна та не до кінця реалізована мандрівка світом Лі Бардуго.

В другій частині відбувається більше всього магічного, і за рахунок пришвидшеного темпу подій логічність де в чому губиться :(.
Загалом, формула та сама, що й в першій частині: детективна лінія перемежовується з магічною (ця сильніше представлена), Алекс періодично отримує на горіхи, все так же не слухається ніяких авторитетів і відкриває нові горизонти "не-реальності".
Наче й цікаво, але мені не дотягувала до рівня першої книги.

Я не планувала читати цю книгу. Практично всі відгуки, яке зустрічалися, говорили про те, що початок незрозумілий і читати складно, а я не хотіла
труднощів. Але потім прийшла одна наполеглива дівчина і сказала не боятися. І вона виявилася права: у мене взагалі не виникло складнощів з розумінням сюжету.

Мені сподобалася історія Алекс Стерн, яка намагається розібратися з загадковими подіями, що відбуваються в Єльському університеті. Це було похмуро, місцями жорстко і навіть гидко, але при тому якось свіжо та не банально. Сюжет як і герої не
типові потім інтригують. Алекс мені не дуже імпонує, але другорядні герої дуже
цікаві і сподіваюся у наступних частинах вони будуть більше розкриті..
Якщо чесно, мені було б приємніше читати книгу без бридких епізодів,
але що є, то є.
Раджу всім поціновувачам темного фентезі.

Я отримала геть не те, що очікувала, але це було нереально круто!❤️‍🔥

Незважаючи на те, що в мене зараз лютий нечитун, а книга доволі повільна, заплутана, химерна та геть незрозуміла на початку, вона мені дуже сподобалася! Прям ідеально потрапила в настрій.

Це темне міське фентезі з магічними обрядами, культами та привидами. Тут багато гидких сцен і дуже сіра персонажка. Я знаю, що багатьом Алекс не подобається, але я полюбила цю дівчину ледь не з першої сторінки. Ну, маю я слабкість — morally gray vibe🩶

Ну і як же Лі Бардуґо вміє прописувати персонажів і персонажок! Вони не лишають байдужими: ти їх або любиш, або ненавидиш. У мене це завжди перше. Напевно, відтепер я цілком можу казати, що Лі Бардуґо — одна з моїх улюблених авторок!

«Девʼятий дім» — дуже похмурий і доволі тригерний роман. Він точно сподобається не всім і взагалі його читати варто читати теж далеко не всім. А ще для нього потрібен відповідний настрій — тоді вам точно залетить так само круто, як і мені😍

Якщо ви хочете почитати щось незвичне, моторошне та часом дійсно гидке — я вам дуже раджу цю книгу!!

Не розумію, як можна було придумати неймовірну дилогію про воронів і так запороти одного з найяскравіших героїв.

Для мене ця книга провал Лі Бардуґо. В попередніх книгах Ніколай та Ніна були харизматичними та послідовними у своїх судженнях та діях герої. В цій книзі я бачу потакання забаганок сучасним віянням фентезі. При чому місцями відверто не вдале.
Всі накидані ниточки авторки з попередніх книг втрачаються в цій частині. Героїв розвертаються на 180.
Єдина втіха в книзі - Зоя. Можливо, через те, що у “Воронах” Бардуґо мало її розкривала і тут можна було створити її заново.
В іншому - книга захоплива та динамічна, проте герої втратили свою чарівність.

8,5/10 🔥

Важко писати відгук про цю книгу. Не тому, що вона сподобалась, чи не сподобалась, а тому що дуже багато чого боюсь загубити, чи забути. Але будемо пробувати.

По-перше, я зовсім не відчув, що це янг-едалт, і це добре.
По-друге, Лі Бардуго дуже любить гратися з часовими таймлайнами, не такими вже й простими способами (хоча згодом звикаєш і в основному це лише перша половина)
По-третє, цей вигаданий (а може й ні?) світ, прописаний до найменших деталей, тому постійно хочеться копатися в деталях, вникати в історії Нью-Хейвена та братств, історичних подій, постатей, витворів мистецтва, архітектурних визначних будівель та локацій, мітології і багато чого іншого. І це до чортиків приємно й інтригуюче.

додайте сюди містичну, паранормальну складову, приємних ведучих персонажів, і ви отримаєте те, від чого буде важко відірватися

Актуальні й нагальні соціально-побутові проблеми, залежності, психічні розлади, боротьба за себе, за мрії, самоідентифікацію, приправлені містичною магічною атмосферою та нуарним розслідуванням у місті де все не так, як здається

Відчуваю, що не зрозумів і 90% усіх маленьких відсилок та пасхалок, а я впевнений, що їх тут просто неймовірна кількість, але це не привід засмучуватись. А привід перечитати (або погуглити, фандом у Лі Бардуго гігантських масштабів, тому інформації по її світам не бракує точно)

Сюжет переказувати сенсу немає, він точно вартий уваги, є деякі провисаючі моменти, але як в гарному детективі все переплітається та кожна дрібниця важлива. Ну і про дебелі плот твісти не варто забувати.

Особисто для мене найкращими моментами були саме містичні й ті що повʼязані з діяльністю братств та історією містечка («Це містечко…»).

Я не міг читати без перерви (на жаль), але якби міг, то читав би «Девʼятий дім». А потім би гарячково замовив «Біснуватий» і впевнений, що читав би так само і другу частину.


Дякую Лі Бардуго.

P.S. Але до чого згадка про українських військових в тексті, так і не допетрав, ну і чому хатня працівниця саме українка теж…

Це було чудово, це було неймовірно. Ще жодного разу мені не доводилося шукати кожен куточок ,описаний у книзі, це було пекельно цікаво).
Від останнього абзацу тіло вкрилося сиротами, а дихання перехопило.
Ще з першої частини мене вразила сцена Де Деніел на колінах перед Алекс, і ми бачимо і відчуваємо їх енергію зараз.
Це не суто Дарк Академія. Але присутня жорстока магія і багато складної людської долі.
Як розкривається кожен персонаж через проходження пекла, як зʼявляється те, про що кожен з них жалкує.
Дякую Віват за відкриття для нас Лі Бардуґо і її історій і досліджень Єлю.