«Розбите серце», третя частина циклу «Прокляті фейрі», — це той випадок, коли ти думаєш, що вже знаєш чого очікувати від продовження, але авторки все одно дивують тебе. Неочікувано третя книга захопила мене навіть більше, ніж попередні. ~ Ізольда, принцеса Зимового двору, цього разу отримує місію без права на жорстокість: жоден лорд Етеріуму не повинен постраждати. Звучить просто? Ага, як же — рівно до того моменту, поки вона не зустрічає Адрієна, красеня з непробивною ввічливістю і… нестерпною нареченою. Ізольда — сильна, холоднувата, але з тим внутрішнім теплом, яке пробивається попри всі захисні панцири. Із трьох принцес вона поки що моя улюблениця? Адрієн — благородний, впертий, трохи надто правильний, саме той, з ким найменше очікуєш відчути вибухову хімію. Їхня взаємодія — ідеальний баланс напруги, ніжності, пристрасті та турботи. І так, у цій книзі теж немає детального опису пікантних сцен, але, як на мене, це було б зайвим. Атмосфера книги — холодна, мерехтлива, насичена чарівністю й відчуттям неминучості. Ідеальне тло для стосунків, які народжуються не всупереч небезпеці — а завдяки їй. Як і в попередніх частинах сюжет розвивається швидко, але гармонічно, без сюжетних дірок: авторки дають простір і пригодам, і почуттям. Тут є й політичні інтриги, і магічні пастки, і моральні вибори, які болять сильніше за будь-яке прокляття. Світобудова Етеріуму стає масштабнішою й складнішою — більше деталей, більше правил, більше загроз. Фінал третьої книги — це комбо з надії, напруги й легкого емоційного розгрому. Авторки чудово підвели до кульмінації та залишили достатньо питань, щоб читач нетерпляче очікував на продовження. А ще Стоун і Холл вкотре довели, що "коротке" романтичне фентезі також може бути цікавим та захопливим. Однозначно рекомендую?

«Слабке серце» — це друга книга циклу «Прокляті фейрі», і, як це не рідко буває, але вона сподобалася мені навіть більше за першу? Лея Стоун та Джулі Холл вирішили не церемонитися й одразу ж кинули принцесу Арібеллу не куди-небудь, а прямісінько в "тарілку" до найбільш небезпечного темного лорда. Прекрасний спосіб заявити про себе? Можливо. Безпечно? Абсолютно ні. Але для мене, як для читача, — суцільне задоволення. Дівчина прямо-таки з ноги увійшла в троп "від ворогів до коханців"? Арібелла — тип героїні, яку хочеться обійняти, підбадьорити й одночасно попросити більше так не ризикувати. Вона смілива, вперта і має чітку мету: врятувати свій народ, навіть якщо доведеться власноруч вирізати серце темного лорда. Страйкер, у свою чергу, той персонаж, який одразу дає зрозуміти: у нього є як мінімум три шари небезпеки, п’ять шарів харизми і повний комплект проблем, що роблять його ще привабливішим? Їхня взаємодія — це мікс іскор, конфліктів і непристойно привабливого емоційного напруження, яке авторки прописують без пікантних сцен на 30 сторінок, де ти втомлюєшся сильніше, ніж персонажі, хоча твоя участь в процесі — виключно читання? Сюжет рухається динамічно, без зайвих описів чи затягнутих драм, що особисто мені дуже імпонує: тут і інтриги, і особисті випробування, і стрибки між тихою ніжністю й адреналіновими сценами. Словом, усе, що має бути і нічого зайвого! Світобудова побудована так само чітко: політика, магія, темні двори, прокляття — усе працює як живий механізм. Підняті теми зрозумілі і гарно розкриті: свобода вибору, відповідальність, фатальні наслідки чужих рішень, "сила" й "слабкість" серця. Ще під час читання першої книги я зрозуміла, що цей авторський дует максимально комфортний для мене, а після другої — упевнилася в цьому. Історія достатньо тримає в напрузі, щоб хотілося прочитати "ще одну сторінку", а фоновий сюжет, що розгортається протягом всього циклу, ловить на гачок, щоб хотілося прочитати продовження (що я й зробила?).

Ця книга — буквально букет із найпопулярніших тропів жанру романтичне фентезі. Майже всі сюжетні повороти я розгадувала до того, як прочитала. Але знаєте що? Попри все, що я щойно написала, а ви прочитали, цей авторський дует створив історію, яка справді затягує і причаровує!  Сюжет стартує, як у класичній казці: світ Фейрі під загрозою, магія слабне, і лише відважна спадкоємиця престолу може це виправити. Наче все типово для цього жанру, так? Ось тільки наша головна героїня Дон, та сама обрана, потрапляє прямісінько в полон ворога. І тут починається найцікавіше: замість епічного квесту з полюванням на серце лорда, яке має врятувати світ дівчини, ми отримуємо захопливий коктейль з хитрих баталій, дотепних діалогів і “хімії”, яку можна різати ножем. Дон — не класична принцеса, а зухвала, вперта, часом наївна дівчина, але з характером, що здатен розлютити навіть найбільш холоднокровного фейрі. Зандер — той самий тип героя, який ніби й злий, але так і хочеться його обійняти… і перевірити, що він ховає під своєю крижаною бронею? Їхні перепалки — це і сарказм, і легкі провокації, і небезпечна близькість, яку авторки майстерно підживлюють. Спочатку мені видавалася трохи дивною хімія між головними героями. Фейрі за замовчуванням мають гарну зовнішність та палкий темперамент, тож фізичний потяг — цілком зрозумілий. Але коли природа потягу поступово почала змінюватися, я інакше подивилася на стосунки між головними героями і повірила їм від початку й до кінця. Світ Етеріуму, де розгортаються події, описаний достатньо, щоб не залишилося запитань і водночас історія не була перевантажена. Це великий плюс. Також великим плюсом для мене було те, що драматичні події не були затягнутими. Знаєте, в самий раз, щоб і похвилюватися, але водночас не почати нудити, що персонажі не вміють розмовляти.  Звісно, не обійшлося без таємниць та проклять, що якраз і є тлом для розвитку основного сюжету всієї тетралогії. Тож наступна книга — це перше про що ви подумаєте, коли дочитаєте?  Мій рекомендасьйон?