Яке ж воно недолуге! То я не про книжку, а про головного героя, якщо можна його так назвати. Про Славка. Є чимало героїв, яким хочеться поспівчувати. Є такі, які викликають гнів і злість. Є герої погані. А Славко - ніякий. І це абсолютно не критика автора: Мартович майстерно зобразив отакого чоловіка. Так, це сатира, але наскільки ж він мене бісив! 28 років. Забезпечена родина - син священника. Ось тобі хлопче гроші - здобувай освіту. Роби щось. З набагато гірших початкових умов - фінансових, чи родинних - інші можуть досягти успіху. Досягти хоч чогось. Ну хай би це був тип лінивого гедоніста. Смачно їсти, на м'якому спати, порпати ямку (не питайте!). Так ні, він ще й постійно чимось невдоволений. Переляканий, аби ніхто не дізнався його таємницю, і в той же час не робить ніяких зусиль, щоб це виправити. Якось воно буде! Окремо про стосунки з жінками. Вам колись траплялися любовні романи, де хотілося стукнути героя по макітрі? "Забобон" заввиграшки складе йому конкуренцію. Там повна колекція насправді: і батечко панотець, капризний, як дитя, в'їдливий, прискіпливий - і водночас нічого не розуміється у роботі і господарстві. Їмость, єдина надія і голос розуму у цьому сімействі, але бракувало їй твердої руки. Окремо про село і селян: Мартович розповідає, як село змінюється під впливом освіченої молоді. Серед селян є чимало колоритних героїв: автор не змальовує традиційно страшні злидні і тяжку працю. Тут більше іронії, і багато питань до моралі.