"Якби я тебе відпустила" — це той випадок, коли книжка починається з насильства над колегою (так, кинута в голову книжка — це канонічний початок ромкому), а закінчується… ну, скажімо так: жоден привид не постраждав. Авторка бере класичний троп "вороги → напарники → щось підозріло ніжне" і без сорому зачиняє його в старому шотландському замку, щедро поливши іронією, творчою кризою й невисловленими почуттями. У центрі сюжету двоє письменників, що вирушили на ретрит, щоб подолати творчу кризу. Пен Скіннер — жінка, яка може вбити словом, поглядом і, за потреби, м'якою палітуркою. Вона гостра, дотепна, принципова й емоційно закрита настільки, що навіть привидам довелося б стукати. Ніл Шторм — похмурий, замкнений, драматичний письменник із виразом обличчя "я все зіпсував ще до сніданку". Разом вони — ходяча катастрофа з блискучими діалогами, напругою, що іскрить, і взаємною ненавистю, яка підозріло нагадує хімію. А ще зауважу, що книга для дорослої аудиторії. Пікантні сцени описані напрочуд відверто, але не вульгарно, і ідеально відповідають характерам головних героїв. Авторка грається з темами творчої заздрості, страху провалу, старих образ і того, як минуле переслідує нас гірше за будь-якого привида. І що приємно — ці теми не просто вписані для галочки, а реально впливають на героїв і їхні рішення. У книзі присутня містика, але тут вона радше атмосферна, ніж страшна, та ідеально працює як метафора внутрішніх "привидів". За жанром це романтична комедія з елементами містики, легкого горору та любовного тропу forced proximity. Книга сподобається тим, хто любить гострі діалоги, повільне зближення, що закінчується вибухом пристрасті, письменників із проблемами та історії, де ненависть — це лише інша форма прояву небайдужості. Книга мені сподобалася і я знатно посміялася, хоча й досі не можу сказати, чи сподобалася мені ця тема з привидами. Безперечно, авторці вдалося гармонічно поєднати романтику, комедію й елементи містики, просто ця суміш для мене виявилася незвичною.

Між Пенелопою та Нілом — письменницьке протистояння. Але їхня ворожнеча, видається, лиш грою на публіку. «Місто привидів» — письменницький ретрит, і от двоє конкурентів залучені у незвичну мандрівку з Ласло та Даніелою. Старовинний замок, де вони виконують словесні вправи, зустрічають привидів, розгадують їхні таємниці, допомагають віднайти спокій. А вогонь почуттів між героями спалахує, мов сірник. Збудження від блукання поруч неземних істот та гарячі сцени видаються недолугими.

Тоді коли ідея цікава, а реалізація не дуже ? Від середини до кінця історія стала дуже хаотичною, буквально не розумієш ні те що відбувається, ні те про що думають і говорять герої. Дуже посередньо