Мене у книзі захопило дві фрази "Бог замінив динозаврів на людей" і "І щойно собака обирає тебе своїм господарем, у тебе з'являється вірний друг на все життя". Цікаво було читати історію підлідкової закоханості. Шкода, що діти змушені жити з батьками деспотами, абьюзерами, тиранами, і дім стає для них в'язницею, а не тихою гаванню. Розсмішила сцена у кінці, коли Джонні потрапив у лікарню після отриманої травми.

∞/5⭐️🫶🏻 Просто не вистачає слів все описати. Мене переповнюють емоції після того, як я дочитала цю дилогію на дві тисячі сторінок у великій серії про ірландських старшокласників початку 2000-х, які разом проживали перші закоханості, знаходили справжню й віддану дружбу, проходили крізь надзвичайно складні випробування долі та переживали болючі втрати 💔 «Вберегти тринадцятого» нарешті принесла спокій за долю Шеннон та Джонні. У цих двох було занадто багато перепон на шляху, але їхня віра одне в одного, віддане кохання та підтримка змогли закласти міцний фундамент для їх спільного майбутнього у щасливих стосунках. Їхня щирість і вірність захоплювали та не відпускали до самого завершення історії. Назавжди в моєму серці 💫

Завершила «Захопити 13», і так, це чудесна книга, неймовірно чуттєві головні герої, віддаю їм все своє серце, але на прикінці стало вже настільки боляче, що важко описати. Сиджу і сльозами заливаюсь, бо окрім чарівної закоханості Шеннон та Джонні, у цій історії також порушені важкі особисті та соціальні теми, зокрема, але не виключно, домашнє насильство щодо дітей. Скільки дітей страждало, страждає і стражатиме у сімʼях з нарцисичними жорстокими батьками. Скільком людям це ламає життя. Не можу уявити, як можна мати стільки ненависті до своїх рідних дітей, як можна настільки відпускати гальма і дозволяти собі шкодити їм як фізично, так і емоційно. Я надзвичайно сильно ненавиджу матір Шеннон — вона головна спільниця у жорстоких катуваннях дітей, навіть якщо не робила це власноруч і нібито переживала. Для такої п***и, яка волала на всю, що вона зробить з Джонні, коли сталася та ситуація в перший навчальний день, її амебність щодо дій її власного чоловіка аж вк**влює. Просто хочеться вдушити її ще більше того алкаша батька. Знаю, що це герої книги, але також і знаю, скільки таких сімей у реальному житті. І, читаючи про долю Шеннон, розумію, наскільки це часте явище у будь-якій країні. Дуже болить серце за таких дітей, це просто нестерпно, щоб світ був таким жорстоким. У такі хвилини і справді хочеться примусову стерилізацію за неблагополучних осіб проводити, бо їхнє рішення привести в цей світ дитину і так знущатися з неї — це вже злочин.

Я так чекала цю книгу, щоб нарешті дізнатись як все склалось. І я цілком щаслива, що прожила цю історію. Вона важка, бо порушує багато соціальних проблем, таких як насилля в родині, булінг та цькування і саме тому її варто прочитати кожному підлітку і батькам. Але я безмежно рада, що ця історія є на моїй полиці і вже не можу дочекатись перекладу і виходу в друк наступних хлопців Томмена...

1000+ сторінок невпевненості 1000+ сторінок страху 1000+ сторінок болю І я більш ніж впевнена, що сприйняття напряму залежить від читача. Знаю, що мама і не мама сприймуть ці книги по-різному, так само як мама хлопця і мама дівчини. І хіба можна так закінчувати книгу. Я не могла їсти і спати, інша книга мене не цікавила, поки не приїхала Вберегти 13. І тепер я можу продовжити читати і проживати цю історію...

Ця книга про домашнє насильство, шкільний булінг, про мовчання, яке вбиває. Та водночас вона про перше трепетне кохання, справжню дружбу та підтримку. Глибока історія про двох підлітків, яка мала всі шанси стати однією з улюблених, якби не величезна кількість однотипних діалогів, повторів одного й того самого. Шалено дратували батьки Шеннон (особливо мама) та й сама вона теж. Розумію, що це наслідок травм, невпевненості, але оце «вибач», «пробач» на кожному кроці було занадто. Шкода Джої, як він це все вивозив не знаю... Батьки Джонні й він сам просто бусінки. І гумор Ґібсі на висоті. Загалом, книга сподобалася, але вау-ефекту не сталося через затягнутість, якби ж її скоротити наполовину...

В захваті! Розтягувала читання цієї книги як могла, і ось дочитала, і так сумно. Просто така емоційно важка і водночас добра та смішна книга (завдяки Гібсі). Підліткова книга, але про такі дорослі проблеми. Я в захваті просто. Переклад чудовий, читається легко. Просто чудова серія, так вже хочеться продовження.

Це книга, яка мене дуже емоційно затягнула. Вона велика за обсягом, але я взагалі не помічала, як перегортаю сторінки, бо постійно хотілося дізнатися, що буде далі з героями. Найбільше мені сподобалося те, наскільки живими тут відчуваються персонажі. Вони не ідеальні, роблять дурниці, можуть злити або розчулити буквально за кілька сторінок — і саме через це їм віриш. Особливо зачепила Шеннон. Через усе, що вона переживає, дуже хочеться, щоб у неї нарешті з’явилося щось хороше в житті. Її історія місцями реально болюча. Джонні теж сподобався тим, що він не просто «ідеальний хлопець із роману». Так, він популярний, впевнений у собі, але при цьому дуже турботливий і уважний до людей, яких любить. Їхні стосунки розвиваються поступово, без відчуття штучності, і саме це мене зачепило найбільше. У книзі багато важких тем — булінг, проблеми в сім’ї, травми, психологічний тиск. Але мені сподобалося, що авторка не робить із цього просто драму заради драми. Усе подано досить емоційно і так, що реально співпереживаєш героям.