Кетрін Маврікакіс

Цю книгу можу рекомендувати на пункт маратону про сильні емоції. Вона така НЕ проста! У мене було враження, що мене з кожною сторінкою засмоктувало усе більше і більше. І нарешті на поверхні залишилася лише голова. І то через зусилля волі. І винна у цій твані не природа, це усе наші, людські екскременти, які люди часто продукують з ім'ям Бога на вустах.

Про що? Про єврейство, про вбивства, про родинні травми, про життя.

Скільки поколінь відчувають на собі наслідки вбивств? Коли вбивають тебе, за те, що є тим, ким ти є? Твої діти намагатимуться відокремитися від своєї нації, переїдуть аж на інший континент, але однаково не відчуватимуть себе у безпеці.

І навіть, якщо тебе забудуть, ти повернешся, повернешся через тих нащадків, які сильніше відчуватимуть емоції. Свої і твої. І ти нагадуватимеш про себе нічними жахіттями, привидами, марами ...

"Прошу святих, Господа і Марію, дати мені спокій. Я не достойна нічого, і в першу чергу не достойна їх. Я не хочу бути святою. Я єврейка, несправжня єврейка, чию ідентичність іще приховують, єврейка, у якої відітнули її саму і яка носить протез католицизму; я не що інше, як просто налякана дитина."

Страшна дійсність. І я навіть не знаю, що страшніше: смерть у концтаборі чи беззмістовне животіння в американській глибинці...

Історія, від якої нудить, вивертає і тригерить, бо ми теж маємо свої трагедії, які не можна забувати, щоб вони не поверталися знову.