Кейт Елізабет Расселл

Не всі хороші книги будуть приємними. Книга місцями огидна, місцями дратує тим, як персонажі реагують, бо ми — читачі — знаємо, що правильно. Але у моменті це "правильно" може різнитися, люди бояться, помиляються, погіршують життя одне одного. Люди ламають один одного, що розуміння "правильного" розпливається і підгинається під те, як легше буде вижити з тим, через що ти пройшов. Історія проста як світ: педофіл-маніпулятор схиляє 15-річну дівчину до близькості. А через 20 років інша дівчина звинувачує його у домаганнях, а Ванессі доводиться переглянути своє минуле і прийняти, що з нею зробив її викладач.

Читати про усі тонкі маніпуляції дуже непросто — Стрейн крутить фактами так, що він ніколи не винний, і просто не може себе контролювати. Це вони винні, ці гарні молоді дівчата, у своїх коротких спідницях. Як завжди, відповідальність вішається на дівчат за те як одягатися, замість того, щоб дорослий чоловік тримав свої руки при собі. Але у випадку Ванесси, відірваної від сім'ї, одинокої, з любов'ю до літератури Стрейн знайшов свою ідеальну жертву. Як легко переконати молоду дівчину, що вона особлива, що він звернув на неї увагу. Що це все вона, приворожила його безпомічного, і тримає все під контролем. Ми знаємо правду, а Ванесса виросла в цій жахливій ситуації.
Як подивитися в дзеркало в 30 років і визнати, через що ти пройшла? Чи не простіше продовжувати закривати очі і робити вигляд, що ти дійсно цього хотіла? Бо інакше ти просто дівчина, яку обманули, використали, а потім обміняли на ще більш молоду і недосвічену. Що вся твоя цінність була у короткому періоді життя між дитинством і дорослим життям. Як віднайти впевненість і силу в собі, щоб рухатися далі?

Сподіваюся, книга надасть детальну перспективу, як гвалтування переламує життя. Що не кожна людина бореться зі своїми травмами однаково, але кожна заслуговує на те, щоб їй повірили.

Моментами я просто кидала цю книгу подалі від себе, бралася руками за голову і думала «бляха та він хворий».

Це настільки реалістична книга, наскільки тільки можливо. Лінія ненадійного оповідача просто неймовірна.

Книга морально важка і тому, будь ласка, прочитайте про тригери перед тим як почати її

Боляче 😣

Це просто необхідна книжка, якою б жахливою і мерзенною не була історія. Потрібна передусім тому, що тут зовсім немає романтизації насильства та педофілії. Вона навпаки показує, що це не історія забороненого кохання, а величезна травма довжиною в життя, підкріплена нескінченними маніпуляціями та ґазлайтингом.

Авторка вміло зачепила за живе та погралася з емоціями. Книжка не відпускає, ти злишся, хочеш блювати від огиди, але продовжуєш читати, щоб зрозуміти, наскільки ж глибока ця нора. Укінці дуже переживала, але загалом рада, що ця книжка зі мною сталася.

📖 Моя темна Ванесса - Кейт Елізабет Расселл

Ця книга… важка. Щемка. Огидна. Вона висмоктує життєві сили не гірше за дементорів. 😞

Одразу зазначу: я не стану казати, хороша вона чи погана, бо кожен має свої межі прийнятного. Але читати її, на мою думку, варто.

Спершу, до середини книги, я категорично вважала, що таку історію не варто показувати людям. Але коли дочитала - змінила думку. Ця книга потрібна.

Головна героїня потрапила під вплив чоловіка, який показав їй такі поняття, як зґвалтування, газлайтинг та маніпуляція. І я б хотіла, щоб цю книгу прочитали всі дівчата - щоб ніколи не попадатися на такі пастки. Щоб вчасно побачити хижака під маскою турботи.

Автор в книзі зазначає, що ця історія важлива не лише для самої героїні, а й для тих, хто ще може впізнати в ній себе.

Тому так, я рекомендую цю книгу. Але будьте готові, що її непросто читати. Вона вводить у стан “нечитуна”, змушує відчувати дискомфорт. І найстрашніше – показує, що оточенню набагато легше замовчати трагедію, ніж допомагати жертві. Навіть найближчим людям.

У кожного персонажа будуть свої причини чинити саме так. Але наслідки… вони незворотні. І це боляче. 🖤

Книга, яка водночас захоплює і лякає, змушує затримати подих і ставить перед читачем складні моральні питання. Це історія, яка розгортається на межі між правдою й самообманом, любов’ю та маніпуляцією, травмою та її усвідомленням.

Головна героїня, Ванесса Вай, усе життя носить у собі історію, яку намагається виправдати. У 15 років вона вступає в стосунки зі своїм учителем Джейкобом Стрейном — і тоді їй здається, що це кохання, що це особливий зв’язок. Але роки потому, коли світ починає говорити про насильство, маніпуляцію й використання влади, вона змушена подивитися на своє минуле під іншим кутом.

Ця книга зачіпає важливу тему — наскільки глибокими можуть бути наслідки маніпуляції та психологічного контролю. Однак, читаючи її, я не сприйняла Ванессу як жертву й не розуміла її Стокгольмського синдрому, адже вона, по суті, сама не була проти цих стосунків. Це створювало певний дисонанс, особливо коли суспільство навколо намагалося розставити для неї правильні акценти. Також мене дратувала постійна згадка «Лоліти», ніби авторка спеціально намагалася нав’язати читачеві певну аналогію, хоча ці історії зовсім різні за змістом і подачею. Проте важливо зазначити: я жодним чином не виправдовую педофілію.

Тема книги важка й неоднозначна, і саме тому вона залишає по собі гіркий післясмак. Чи можу я сказати, що вона мені сподобалася? Не зовсім, адже вона занадто болісна й подекуди дратівлива. Але вона важлива, вона резонує, вона змушує замислитися — і саме в цьому її сила.

Якщо чесно, то я зненавиділа цю історію.

Я розчаровувалась, я обурювалась, злилась і багато думала. На початку книги авторка каже, що «… Це неправида, мій роман — суто художня література, всі персонажі та події вигадані».
Мені ж хочеться відповісти цитатою з іншої книги: «Всі справжні особи в цьому романі є вигаданими, і лише вигадані — справжніми».

Ванессі 15 років, коли вона починає сексуальні стосунки зі своїм 42-річним учителем англійської мови Джейкобом Стрейном. Ми читаємо все, що відбувається з перших уст — як він заманив її і врешті-решт захопив її в пастку як емоційно, так і фізично.

Та навіть роки після цього неправильного «роману» вони досі підтримують звʼязок, бо по іншому не може й бути, бо Стрейн так вдало забрав у Ванесси частинку її самості, що вона не може забути про нього. Місцями вона розуміє, що так не може продовжуватись, але всі маніпуляції Стрейна досі в неї в голові і вона переконує себе, що це кохання і Стрейн, можливо, навіть більше жертва, ніж вона сама.

Авторка написала текст настільки справжнім, що моментами було боляче читати. Насправді ця історія не про темне кохання, не про педофілів і жертв. Ця історія ідеально відображає тонку межу між ідеєю юного, відчайдушного кохання та тим, що неповнолітніми маніпулює хтось старший, розбещуючи і змушуючи їх вірити, що в цьому немає нічого поганого.

Рассел пише з проникливістю, що мене вражає. Вона проникла в психіку як кривдника, так і жертви, вона розуміє всю потворність і біль. Незважаючи на це, танець повторюється знову і знову, і знову. Обидва нескінченно страждають. Стрейн — чистий абюзер, не беручи до уваги те, що він частково не усвідомлює цього та постійно лестить і вкриває Ванессу аурою обожнювання. Та, будьмо чесними, чи віримо ми, що він намагався стримуватись?

Мені подобається, що Ванесса не похитнулася у своїй вірі в себе. Вона була сильною, нехай це було в її ілюзіях, і я чесно поважала її за це. Тому що вона захищалася від себе. Вона перетворювала біль на любов і формувала свій мозок навколо ідеї, що це те, чого вона хотіла і чого прагнула. Це шкідливо для неї самої, але вона грала довго. Ванесса була готова померти, люблячи цього чоловіка. Саме стільки їй потрібно було, щоб повірити, що це спокуса, а не дбайливість.

Такі чоловіки вміють обирати розумієш? Вони справжні хижаки. Знають як проглянути усе стадо й обрати найслабших.

Може так усе й було. Я була очевидною ціллю. Він обрав мене не тому, що я була особлива, а тому, що він був голодний, а мене було легко взяти...

...Я кажу собі, що то неправда. У п’ятнадцять років я не була слабка, я була розумна. Я була сильна.

Мені так від щирого серця шкода кожну реальну Ванессу, яка не може, або й просто не хоче збагнути справжню суть ситуації, у яку вона потрапила. Знаю, мої співчуття їм не потрібні, для них це недоречно, адже для самих себе вони не жертви. Вони дорослі не свій вік, розвинуті, темні...

Здається, бити тривогу учні мали б ще задовго до того, як історія про ученицю та вчителя почала ширитися стінами школи... Джейкоб Стрейн — викладач літератури, який вже за декілька хвилин свого заняття міг створити надзвичайно нездорову та некомфортну атмосферу. Уявіть собі, чоловік обирав для вивчення неповнолітніми учнями книги з репрезентацією педофілії, або ж вивертав обговорення звичайних книг до теми сексу. 

Особисто для мене, кожен такий персонаж — вигаданий чи реальний — бридкіший за бруд під ногами. Це ж якою нікчемною істотою треба бути! Якщо людина не може знайти та зацікавити дорослого партнера (і тут вже не важливо, молодшого, дорослішого чи свого віку, головне хоча б повнолітнього), а замість цього шукає кохання серед вразливих незрілих дівчат — це навіть не дно, це ще нижче.

Разом з тим, назвати Стрейна дурним важко — він добре все усвідомлював: те, що його пристрасть до німфеток — заборонена, те, що якщо його впіймають — його судитимуть, те, що всі його жертви — беззахисні дівчата, що ще не пізнали цей світ і легко ведуться на всі його високі компліменти.  

Він збіса чудовий маніпулятор, адже добре знає коли, кому і що саме сказати, щоб отримати бажане, як змусити дівчинку відчувати провину, як залякати її, щоб вона до самого кінця тримала стосунки у таємниці.

Я не можу втратити те, за що так довго трималася, розумієш?... 
...Мені просто дуже потрібно, щоб це була історія кохання. Розумієш? Дуже потрібно.

Ванесса також чудово все розуміє. Вона знає, що Стрейн часто був їй неприємним, їй часто не подобався секс із ним, вона знає, що він зробив перший крок. Але всі ці знання вона ховає у скриньці за нечисленними замками у дальньому кутку своєї свідомості, адже прийняття цього знищило б її повністю — розчавило б вагою перешкод, які їй довелося пережити.

Ванесса заперечує, що в її житті сталося насилля. Заперечує не тільки перед кожним хто спитає, але і перед самою собою. Для себе вона не жертва, вона особлива, не така як усі. Історії розбещення інших дівчат її ніяк не стосуються. Вона знала на що йде та хотіла цього. Їй хочеться відчувати себе розумною, зрілою, тією, хто має владу над дорослим чоловіком у свої 15 та тією, хто контролює ситуацію та визначає кордони дозволеного. Через це вона навіть не помічає як легко Стрейн нав’язує дівчині потрібні думки та бажання, як він ігнорує усі її ні та як він обережно вибудовує собі шляхи відступу.

Я щиро сподіваюся, що Ванесса все ж таки змогла все усвідомити та залишити це в минулому, вибудувати та прийняти нову себе — ту Ванессу, яка буде особливою та унікальною через те, якою людиною вона є, а не через свої стосунки з дорослим чоловіком.

Читати книгу було складно, боляче і неймовірно бридко. Страшно усвідомлювати, що саме цієї хвилини в якомусь куточку світу дорослий чоловік може схиляти маленьку дівчинку до жахливих речей, ламати її психіку і життя в цілому. 

Ця історія — наче крижаний душ суворої реальності.  Я знаю, що дуже і дуже велика кількість дівчат стикалася із сексуальним харасментом у своєму дитинстві у тому чи іншому прояві. Мені ще дуже пощастило, я одного разу відбулася легким переляком і парочкою загонів у голові. Але так моторошно усвідомлювати, як же насправді суспільство сліпе до всіх таких ситуацій, як легко це сходить усім винним з рук... Моторошно, просто шалено моторошно.  

Я неймовірно вдячна авторці за цю історію, і дуже сподіваюся, що вона допоможе розібратися в собі тим, кому це потрібно.  Іншим же, сподіваюся, вона розплющить очі на те, що може відбуватися буквально за сусідніми дверима.  

Не забувайте, дитина — це завжди дитина, вона не може дати активну згоду, її мозок не працює так само як і у дорослих, хоч якою розумною вона не була б.

Ти ніби дійсно побувала в голові Ванесси..
Ось так відчувається книга. Описи дуже детальні. І от книга написана легко, але от і одночасно читання не легке. Дуже детально описано абсолютно все. І це є як + так і мінус. Дуже складно було давати цій книгу оцінку. Той момент коли і варто почитати і не варто.. бо тема в книзі піднімається складна. Тому чи читати її чи ні.. вибір кожного. Це одразу моя рекомендація і не рекомендація.

Це книга з дуже тригерним і сюжетом, а також — із чудово написаним і перекладеним текстом. Книга ведеться у двох часових проміжках: 2000-2007 (коли Ванесса була дитиною, підліткою і юнкою), а також у 2017 році, коли Ванесса — вже доросла жінка, яка намагається зрозуміти, що з нею і над нею вчинили в дитинстві. А саме: в школі був учитель — містер Стрейн, який дуже любив маленьких дівчат і кинув око на Ванессу.

Ця книга морально важка та дуже болюча. Деякі моменти було фізично важко читати. Те, що Стрейн робив і зробив із Ванессою, — просто жахливо.

Авторка дуже гарно описала психологічний бік сюжету: маніпуляції, пед0філію, с0мн0філію, інші зб0чення, а також стан жертви, депресію, дереалізацію, деперсоналізацію, травматичність пережитого досвіду та його вплив на доросле життя. Ванесса пройшла величезний і тернистий шлях від заперечення до певного усвідомлення. Усі її емоції та думки були настільки правдоподібними — аж до болю.

А ще, на мою думку, цю книгу можна назвати доволі феміністичною. Адже тут однією із головних сюжетних ліній також постає рух MeToo. У книзі також багато роздумів про сексизм і несправедливість системи та соціуму по відношенню до постраждалих від домагань і насилля жінок.

Я не знаю, що доводило мене до сказу більше: Стрейн і його зб0чені вчинки чи достобіса життєві звинувачення жертв від суспільства.

Найстрашніше те, що це не просто вигадка — таких історій безліч. Майже кожна жінка стикалася з домаганнями від чоловіків. А ті, хто наважилися говорити, стикалися ще й із віктимблеймінгом.

Я раджу цю книгу до прочитання усім, хто готовий до цієї історії. Вона дуже важка, але важлива водночас. Можна задуматися та передивитися свої погляди на багато речей.

9/10
Книга, в якій піднімається досить морально важка тема. Оцінювати сюжет доволі важко, особисто я розумію героїню і чому вона вже в дорослому віці виправдовує свого насильника. Це морально зламана жінка, на психіку якої впливав дорослий чоловік ще з
15-ти років. Також спрацьовує своєрідний
стокгольмський синдром та небажання бути жертвою...
Вона щиро вірила, що це кохання💔

Емоційно дуже важка книга, місцями було просто огидно читати! І в той же час, книга змушує повертатись до читання знову і знову.

Люди, я читала цю книгу довго, бо вона психологічно важка... Я її переварювала. Але в той же час було цікаво, чим це все закінчиться?
Спочатку складається враження, що вона про брудний секс.
Але потім розумієш, що вона про педофілію, про дівчат, які свідомо пішли на це, про дівчат, у яких не сформована повністю психіка, які не розуміють наслідки і якими легко маніпулювати, яких легко зробити співзалежними до іншої людини...
Дуже огидно читати, у що перетворюються їх життя в дорослому віці. Те, наскільки вони жалкі ... Але від цього ніхто не застрахований. Бо така історія могла трапиться з кожною дівчиною, яка замислювалася над тим "а може мені замутити з молодим вчителем?", або з тієї, яка немає гарних стосунків з батьками і коли батьки не навчили і не розповіли про здоровий секс та стосунки і як воно повинно бути ..