Кейт Елізабет Расселл

Книга просто роз**б. Важка, жорстка, реальна та болюча
Коли брала її до рук, то плекала надію на хепі енд. Чекала на швидке зцілення і правосуддя. Та книга дала вгризтися в реальні нотки життя
В ній дуже чітко описано — позицію та дії педофіла. Який рахує не тільки на 10 кроків вперед, а на десятиліття. Маніпуляції, шахрайство, смикання за нитки, переслідування, нагадування про тавро власності
Дуже яскраво описується позиція жертви. Причини та наслідки з якими існуєш на грані прірви.
Я до кінця не розуміла, до чого дійде ця історія і де я зможу відчути полегшення за гг-ню, де буде той промінь світла в її житті
Також гарно описано позицію суспільства, яке закриває очі та знімає з себе будь-яку відповідальність
Мені дуже сподобалася ця книга, вона проявляє жорстокість болю та позиції усіх сторін

Моментами мені важко і нудно читалося. Не через історію, а через сам стиль написання - іноді надто багато деталей і лишні думки ГГ, іноді розповідь йшла як від третьої особи і перебігаючи від одного до іншого.

Історія про самотню дівчинку яка хотіла уваги та виділитись, про маніпуляції та залежність, про страшний досвід та відсутність підтримки.
Важко мені йшла ця книга, піднімається досить важке і важливе питання, яке не повністю розкрите.

Ванесса як персонаж наче і не слабка, але моментами вона мене дратувала - своєю засліпленою довірою і самообманом. Хоч і були проблиски того, що вона розуміла, що Джейкоб робить з нею, але потім сама ж себе переконувала в протилежному і що він її кохає. Бісило те, що коли були інтимні моменти, вона не знаходила в собі сили сказати «ні» в голос
Не розкритий персонаж Джейкоба, якийсь він плаский у книзі. За його мотиви і так ясно, педофіл і в Африці педофіл. Як він вміло маніпулював, переводив на неї стрілки, спотворював минуле і доказував, що то вона хотіла те чи інше, чи розказував те чого насправді не було, і як признавався їй в коханні, хоча насправді лиш грався з її емоціями, щоб отримати бажане

Перевидання книги у м'якій обкладинці, яка виходила ще роки тому.
Читав її також тоді і в той час книга справила доволі моторошне\незвичне явище, адже це була якась огида та страх під однією обкладинкою. Зараз же, перечитуючи, тема книги все ж така брудна і неприємна, але ж оцінка 9\10.
Значить авторка зробила все як треба і скрутна тема змушує думати та рефлексувати.

Це не романтична історія, ні в якому разі. Це історія дівчини, котра жадала виділитись, але вчитель побачив у цьому тільки спосіб для її зґвалтування.
Мені дуже прикро було читати це: те як нею користувалась, як Ванесса сподівалась на більш світлі почуття.
Читати цю історію було дуже важко, вона — травматична та огидна, але я дуже рада, що прочитала її. Бо ця історія дала мені зрозуміти, що зі всіма могло це статися, коли в тебе у підліткових роках не дужі хороші стосунки з батьками, в тебе настрій міняється швидко, тіло змінюється і ще на додачу однолітки, які можуть казна-що учинити. І ти просто шукаєш кохання та визнання. Мені дуже шкода Ванессу і я вірю, що вона зможе прийняти ці події та буде далі жити. (А таких людей, як Стрейн треба в тюрму на довічно саджати)
Якщо до вас чіпляється чоловік — просто біжить і розповідайте про це батькам. Ваша безпека повинна бути на першому місці.

Підтримую відгук Ірини — ця книга не варта рекомендації. Але смаки різні...
Поділяю авторів на дві категорії: одні своїми творами лікують, а інші за рахунок своїх творів лікуються самі. Кожен обирає своє... На мій погляд, авторка досить чітко пропрацювала свої власні травми. І, мабуть, хотіла досягти ефекту неочікуваного вибуху, як це колись відбулося з творами, що стали класикою, - "Дівчина з ведмедиком" В. Домонтовича та "Лоліта" В. Набокова... Проте вибуху не сталося... Перемудрила із сюжетом, протягом якого авторка намагалася то виправдати Вчителя, то виправдати Ванессу. Постійне повторення деяких сцен сексу викликає огиду! Просто марне переобтяження текст твору. Виникає питання — Навіщо? Який сенс? Що це дає?..
Тож якщо хтось цікавиться такими історіями, — прочитайте спочатку класику!..

Після прочитання, нікому не можу рекомендувати, читалась хвилями від легкого чтива до 🤢
Обговорити? Травма на травмі

Не всі хороші книги будуть приємними. Книга місцями огидна, місцями дратує тим, як персонажі реагують, бо ми — читачі — знаємо, що правильно. Але у моменті це "правильно" може різнитися, люди бояться, помиляються, погіршують життя одне одного. Люди ламають один одного, що розуміння "правильного" розпливається і підгинається під те, як легше буде вижити з тим, через що ти пройшов. Історія проста як світ: педофіл-маніпулятор схиляє 15-річну дівчину до близькості. А через 20 років інша дівчина звинувачує його у домаганнях, а Ванессі доводиться переглянути своє минуле і прийняти, що з нею зробив її викладач.

Читати про усі тонкі маніпуляції дуже непросто — Стрейн крутить фактами так, що він ніколи не винний, і просто не може себе контролювати. Це вони винні, ці гарні молоді дівчата, у своїх коротких спідницях. Як завжди, відповідальність вішається на дівчат за те як одягатися, замість того, щоб дорослий чоловік тримав свої руки при собі. Але у випадку Ванесси, відірваної від сім'ї, одинокої, з любов'ю до літератури Стрейн знайшов свою ідеальну жертву. Як легко переконати молоду дівчину, що вона особлива, що він звернув на неї увагу. Що це все вона, приворожила його безпомічного, і тримає все під контролем. Ми знаємо правду, а Ванесса виросла в цій жахливій ситуації.
Як подивитися в дзеркало в 30 років і визнати, через що ти пройшла? Чи не простіше продовжувати закривати очі і робити вигляд, що ти дійсно цього хотіла? Бо інакше ти просто дівчина, яку обманули, використали, а потім обміняли на ще більш молоду і недосвічену. Що вся твоя цінність була у короткому періоді життя між дитинством і дорослим життям. Як віднайти впевненість і силу в собі, щоб рухатися далі?

Сподіваюся, книга надасть детальну перспективу, як гвалтування переламує життя. Що не кожна людина бореться зі своїми травмами однаково, але кожна заслуговує на те, щоб їй повірили.

Моментами я просто кидала цю книгу подалі від себе, бралася руками за голову і думала «бляха та він хворий».

Це настільки реалістична книга, наскільки тільки можливо. Лінія ненадійного оповідача просто неймовірна.

Книга морально важка і тому, будь ласка, прочитайте про тригери перед тим як почати її

Боляче 😣

Це просто необхідна книжка, якою б жахливою і мерзенною не була історія. Потрібна передусім тому, що тут зовсім немає романтизації насильства та педофілії. Вона навпаки показує, що це не історія забороненого кохання, а величезна травма довжиною в життя, підкріплена нескінченними маніпуляціями та ґазлайтингом.

Авторка вміло зачепила за живе та погралася з емоціями. Книжка не відпускає, ти злишся, хочеш блювати від огиди, але продовжуєш читати, щоб зрозуміти, наскільки ж глибока ця нора. Укінці дуже переживала, але загалом рада, що ця книжка зі мною сталася.

📖 Моя темна Ванесса - Кейт Елізабет Расселл

Ця книга… важка. Щемка. Огидна. Вона висмоктує життєві сили не гірше за дементорів. 😞

Одразу зазначу: я не стану казати, хороша вона чи погана, бо кожен має свої межі прийнятного. Але читати її, на мою думку, варто.

Спершу, до середини книги, я категорично вважала, що таку історію не варто показувати людям. Але коли дочитала - змінила думку. Ця книга потрібна.

Головна героїня потрапила під вплив чоловіка, який показав їй такі поняття, як зґвалтування, газлайтинг та маніпуляція. І я б хотіла, щоб цю книгу прочитали всі дівчата - щоб ніколи не попадатися на такі пастки. Щоб вчасно побачити хижака під маскою турботи.

Автор в книзі зазначає, що ця історія важлива не лише для самої героїні, а й для тих, хто ще може впізнати в ній себе.

Тому так, я рекомендую цю книгу. Але будьте готові, що її непросто читати. Вона вводить у стан “нечитуна”, змушує відчувати дискомфорт. І найстрашніше – показує, що оточенню набагато легше замовчати трагедію, ніж допомагати жертві. Навіть найближчим людям.

У кожного персонажа будуть свої причини чинити саме так. Але наслідки… вони незворотні. І це боляче. 🖤

Книга, яка водночас захоплює і лякає, змушує затримати подих і ставить перед читачем складні моральні питання. Це історія, яка розгортається на межі між правдою й самообманом, любов’ю та маніпуляцією, травмою та її усвідомленням.

Головна героїня, Ванесса Вай, усе життя носить у собі історію, яку намагається виправдати. У 15 років вона вступає в стосунки зі своїм учителем Джейкобом Стрейном — і тоді їй здається, що це кохання, що це особливий зв’язок. Але роки потому, коли світ починає говорити про насильство, маніпуляцію й використання влади, вона змушена подивитися на своє минуле під іншим кутом.

Ця книга зачіпає важливу тему — наскільки глибокими можуть бути наслідки маніпуляції та психологічного контролю. Однак, читаючи її, я не сприйняла Ванессу як жертву й не розуміла її Стокгольмського синдрому, адже вона, по суті, сама не була проти цих стосунків. Це створювало певний дисонанс, особливо коли суспільство навколо намагалося розставити для неї правильні акценти. Також мене дратувала постійна згадка «Лоліти», ніби авторка спеціально намагалася нав’язати читачеві певну аналогію, хоча ці історії зовсім різні за змістом і подачею. Проте важливо зазначити: я жодним чином не виправдовую педофілію.

Тема книги важка й неоднозначна, і саме тому вона залишає по собі гіркий післясмак. Чи можу я сказати, що вона мені сподобалася? Не зовсім, адже вона занадто болісна й подекуди дратівлива. Але вона важлива, вона резонує, вона змушує замислитися — і саме в цьому її сила.

Якщо чесно, то я зненавиділа цю історію.

Я розчаровувалась, я обурювалась, злилась і багато думала. На початку книги авторка каже, що «… Це неправида, мій роман — суто художня література, всі персонажі та події вигадані».
Мені ж хочеться відповісти цитатою з іншої книги: «Всі справжні особи в цьому романі є вигаданими, і лише вигадані — справжніми».

Ванессі 15 років, коли вона починає сексуальні стосунки зі своїм 42-річним учителем англійської мови Джейкобом Стрейном. Ми читаємо все, що відбувається з перших уст — як він заманив її і врешті-решт захопив її в пастку як емоційно, так і фізично.

Та навіть роки після цього неправильного «роману» вони досі підтримують звʼязок, бо по іншому не може й бути, бо Стрейн так вдало забрав у Ванесси частинку її самості, що вона не може забути про нього. Місцями вона розуміє, що так не може продовжуватись, але всі маніпуляції Стрейна досі в неї в голові і вона переконує себе, що це кохання і Стрейн, можливо, навіть більше жертва, ніж вона сама.

Авторка написала текст настільки справжнім, що моментами було боляче читати. Насправді ця історія не про темне кохання, не про педофілів і жертв. Ця історія ідеально відображає тонку межу між ідеєю юного, відчайдушного кохання та тим, що неповнолітніми маніпулює хтось старший, розбещуючи і змушуючи їх вірити, що в цьому немає нічого поганого.

Рассел пише з проникливістю, що мене вражає. Вона проникла в психіку як кривдника, так і жертви, вона розуміє всю потворність і біль. Незважаючи на це, танець повторюється знову і знову, і знову. Обидва нескінченно страждають. Стрейн — чистий абюзер, не беручи до уваги те, що він частково не усвідомлює цього та постійно лестить і вкриває Ванессу аурою обожнювання. Та, будьмо чесними, чи віримо ми, що він намагався стримуватись?

Мені подобається, що Ванесса не похитнулася у своїй вірі в себе. Вона була сильною, нехай це було в її ілюзіях, і я чесно поважала її за це. Тому що вона захищалася від себе. Вона перетворювала біль на любов і формувала свій мозок навколо ідеї, що це те, чого вона хотіла і чого прагнула. Це шкідливо для неї самої, але вона грала довго. Ванесса була готова померти, люблячи цього чоловіка. Саме стільки їй потрібно було, щоб повірити, що це спокуса, а не дбайливість.