«Щастя - це не речі, і тим паче не ідеальні дні. Щастя - це кохані люди, які поряд у будь-який день, навіть не надто ідеальний». Сюжет переносить нас у Таврійський край, який опинився під владою страшної Посухи. Море обміліло, земля перетворилася на мертву пустку, а люди змушені тікати зі своїх домівок. Уся надія на провидицю Катрю та її вихованців. Цього року в Сухий Ліс, де заховане джерело зла, вирушає загін: троє юних магів та троє стражів. Серед них і 17-річний Яромир, який завжди мріяв про магію, але змушений розраховувати лише на власну силу та кмітливість ⚔️ Для мене ця подорож Сухим Лісом стала чимось набагато більшим, ніж просто фентезі. Я бачила в цій Посусі дуже чітке переосмислення нашої теперішньої реальності, нашої війни. Цей випалений Південь, люди, які втрачають домівки, і головне — молоді герої, які чудово розуміють, що можуть не повернутися назад, але все одно йдуть у саме пекло, щоб повернути спокій на рідну землю 🥺 Авторка розставляла фігури на шахівниці досить повільно, але потім сюжет набрав такої шаленої динаміки, що я ледь встигала перегортати сторінки. Герої неймовірні! Сашко підкорює вітер🌪️, Микола вселяється у свідомість, а Олеся розуміє мову рослин ☘️. Мені шалено хотілося побачити силу Олесі в дії, але авторка зіграла за жорсткими правилами дарк-фентезі, і дівчина вибула з гри майже відразу. Це було боляче, але дало іншим такий потужний стимул іти далі, що ставки злетіли до небес. У Сухому Лісі на героїв чекають викривлені темрявою мавки, песиголовці та польовики 😱 Вони жорстокі й підступні. Іноді мені ставало важкувато продиратися крізь детальні бічні історії лісових істот та кількох антигероїв, я навіть трохи заплуталася ближче до фіналу. Але сам фінал мене вразив! Тут вистрілили майже всі рушниці, які авторка розвісила по сюжету 🎯 Я отримала навіть більше відповідей, ніж сподівалася. Катерина Колесник загорнула в цей текст дуже глибокі меседжі. Про те, що боятися - це нормально і це не робить тебе слабким. Про те, що темрява приходить туди, де зникає єдність. Про наш вибір, про жертовність і головне - про цінність людей, які поруч тут і зараз, бо завтра все може змінитися в одну секунду ⏳ Книга закінчилася дуже прозорим натяком на продовження, і я вже неймовірно чекаю на другу частину. Бо це історія про шанс почати все спочатку, коли спалений ліс нарешті починає оживати 🌱 На обкладинці стоїть маркування 15+, і воно тут абсолютно виправдане. Історія жорстка, похмура, але з неймовірно світлою душею ✨

Роман «Захисники лісу» мені сподобався, хоч фентезі й фантастику читаю рідко. Мене одразу зацікавив сюжет. Я вирішила ризикнути й не помилилась. Твір захопливий, його сюжет динамічний, за образами персонажів цікаво спостерігати, авторка зображує їх у розвитку. Цей роман викликав у мене різні емоції і, головне, сльози – для мене то показник, що знайомство з книжкою вдале. У романі кілька любовних ліній. Можливо, це когось відволікатиме, але точно не мене! Я дуже люблю красиві романтичні історії, а в «Захисниках лісу» вони саме такі. І зовсім не дивно, що персонажі твору закохуються: вони юні, мрійливі, натхненні. Це ідеалісти, яким насправді під силу змінити світ і показати гідний приклад тим, хто вагається, на який бік – добра чи зла – стати. Далі до кінця абзацу буде щось, що трохи нагадує СПОЙЛЕР, тому на всякий випадок попереджу тих, хто ще планує читати роман. Я не можу не подякувати авторці за розв’язку сюжетної лінії Сашка. Це було найкраще, що зі мною, як читачкою, трапилося в цьому романі. Я люблю такі розв’язки, нехай схожих буде якнайбільше і в літературі, і в житті. Я прониклася історією кожного персонажа й повірила в неї. Дуже сподобався образ Катрі. Її психологічний портрет авторка вималювала надзвичайно майстерно, особливо в моменті вагання щодо того, чи варто було посилати на цілком ймовірну загибель юних і недосвідчених магів. На початку твору мене теж дуже бентежили ці епізоди, і я ставила собі ті ж питання. Роман, хоч і фентезійний, але розкриває багато актуальних проблем. Найперше, звісно, - це проблема боротьби зі злом, із загарбниками рідного краю. У післямові авторка зазначила, що написала роман на початку повномасштабного вторгнення, і це відчувається, тим більше, що події твору відбуваються на півдні України. Біль персонажів буде зрозумілий усім українцям, особливо тим, які вимушено покинули рідні домівки. А ще мені по-справжньому відгукнулася історія Яромира. «Бути інакшим – це ще й бути самотнім». Дуже влучні й зворушливі слова. Я рада, що персонажі твору знайшли і друзів, і кохання, і навіть їхня «інакшість» не стала їм у цьому на заваді. У післямові авторка також вказує на те, з якою любов’ю вона творила образ кожного персонажа, як співчувала їм, хвилювалась за кожного з них. І я можу підтвердити: це справді відчувається. Думаю, то одна з найкращих рис письменника, - вміти любити своїх персонажів, піклуватися про них, допомагати позитивним персонажам не зійти зі свого шляху й боротися за негідників: за їхнє розкаяння, за кожен їхній добрий учинок, який повертає їх на стежину добра. У такому ставленні до персонажа відчувається почерк справжнього Деміурга. Я думаю, цей роман міг би мати й цікаве продовження. Якщо так, з нетерпінням на нього чекатиму, а якщо авторка вирішить завершити на цьому історію захисників лісу, бажаю їй натхнення на нові творчі задуми.