Роман «Захисники лісу» мені сподобався, хоч фентезі й фантастику читаю рідко. Мене одразу зацікавив сюжет. Я вирішила ризикнути й не помилилась. Твір захопливий, його сюжет динамічний, за образами персонажів цікаво спостерігати, авторка зображує їх у розвитку. Цей роман викликав у мене різні емоції і, головне, сльози – для мене то показник, що знайомство з книжкою вдале. У романі кілька любовних ліній. Можливо, це когось відволікатиме, але точно не мене! Я дуже люблю красиві романтичні історії, а в «Захисниках лісу» вони саме такі. І зовсім не дивно, що персонажі твору закохуються: вони юні, мрійливі, натхненні. Це ідеалісти, яким насправді під силу змінити світ і показати гідний приклад тим, хто вагається, на який бік – добра чи зла – стати. Далі до кінця абзацу буде щось, що трохи нагадує СПОЙЛЕР, тому на всякий випадок попереджу тих, хто ще планує читати роман. Я не можу не подякувати авторці за розв’язку сюжетної лінії Сашка. Це було найкраще, що зі мною, як читачкою, трапилося в цьому романі. Я люблю такі розв’язки, нехай схожих буде якнайбільше і в літературі, і в житті. Я прониклася історією кожного персонажа й повірила в неї. Дуже сподобався образ Катрі. Її психологічний портрет авторка вималювала надзвичайно майстерно, особливо в моменті вагання щодо того, чи варто було посилати на цілком ймовірну загибель юних і недосвідчених магів. На початку твору мене теж дуже бентежили ці епізоди, і я ставила собі ті ж питання. Роман, хоч і фентезійний, але розкриває багато актуальних проблем. Найперше, звісно, - це проблема боротьби зі злом, із загарбниками рідного краю. У післямові авторка зазначила, що написала роман на початку повномасштабного вторгнення, і це відчувається, тим більше, що події твору відбуваються на півдні України. Біль персонажів буде зрозумілий усім українцям, особливо тим, які вимушено покинули рідні домівки. А ще мені по-справжньому відгукнулася історія Яромира. «Бути інакшим – це ще й бути самотнім». Дуже влучні й зворушливі слова. Я рада, що персонажі твору знайшли і друзів, і кохання, і навіть їхня «інакшість» не стала їм у цьому на заваді. У післямові авторка також вказує на те, з якою любов’ю вона творила образ кожного персонажа, як співчувала їм, хвилювалась за кожного з них. І я можу підтвердити: це справді відчувається. Думаю, то одна з найкращих рис письменника, - вміти любити своїх персонажів, піклуватися про них, допомагати позитивним персонажам не зійти зі свого шляху й боротися за негідників: за їхнє розкаяння, за кожен їхній добрий учинок, який повертає їх на стежину добра. У такому ставленні до персонажа відчувається почерк справжнього Деміурга. Я думаю, цей роман міг би мати й цікаве продовження. Якщо так, з нетерпінням на нього чекатиму, а якщо авторка вирішить завершити на цьому історію захисників лісу, бажаю їй натхнення на нові творчі задуми.