Ця повість-казка дуже незвична - чогось схожого я ще не читала. ⠀ Отже, тут наче реальні історії про звичайних дітей Лопушаного Поля (зараз поясню про це поле детальніше). Але... Тут є чорний кіт, що розмовляє; є Чарівниця Маріанна, є дракула - тобто д-р А.Кула (уважно ще раз прочитайте: д-р а кула); є гонихмарник Тимофій... А ще є Цифра - вона мене особливо зацікавила своєю присутністю там, де мова власне про цифри: чи то про кількість потрачених кишенькових на шкідливу їжу, чи то кількість зайвих кілограмів, чи то інші суми/величини. ⠀ Тобто отакі казкові герої непомітно виринають у звичайних історіях про будні дітлахів. І в тому є дуже важливі сенси, гра слів, гра реальності й казки. ⠀ І проговорюється багато тем, які легко й природно подаються: ✔️про щастя й свободу ✔️про нудьгу ✔️про серйозні хвороби в дітей ✔️про тварин у притулках і дітей в дитбудинках ✔️про футболістів і музиканта, тобто про цькування ✔️про надмірну вагу, нормальність і ставлення до того всього ✔️про радість від спілкування ✔️про радість дитинства врешті ⠀ А Лопушане Поле - це така собі звичайна локація, край якої й відбуваються всі події, край якої вирує життя у подвір'ї, де ще старі 2-3-поверхові будинки. А поряд - "Елітний" житловий комплекс, де монотонне життя, нудне й сіре. Трохи ось такого контрасту, на якому авторка вміло вибудувала ці всі історії. ⠀ Мимоволі книжка породжує ностальгію за власним дитинством, іграми дотемна, динамічним дозвіллям без ґаджетів... Але ця повість не про ностальгійне, щоб лише батьки читали й критикували сучасних дітей, які ростуть у цифрову епоху. Вона про важливі теми, які є завжди. Але як делікатно вони подані!