Біллі та Кессі було по одинадцять, коли вони познайомилися. З того часу й почалася їхня дружба, яка переросла в одержимість. Дівчата були нерозлийвода, поки не почали дорослішати. Вони вступили в різні університети, у Кессі з'явилися нові знайомства, друзі, хлопці, вона почала віддалятися від подруги, а Біллі ніяк не може того прийняти й будь-що намагається повернути дружбу. Кожного дня вона заходить в інстаграм на сторінку Кессі й переглядає її історії по декілька разів. Чи це не одержимість? Біллі вважає, що ні, й не збирається давати спокій Кессі. Ця книга про залежність, токсичну дружбу, материнство, вибір, про те, що людей зі свого життя треба вміти відпускати. Це нормально! Потрібно рости, змінюватися, знайомитися з іншими людьми. Не нормально: їх тероризувати, оббріхувати, ображати й сталкерити. На жаль, мали з донькою схожий досвід, досі тошно, як згадаю. Важливо вміти вчасно зупинитися.

Очікувала більшого. Думала, що це психологічний трилер в його класичному розумінні, але зіштовхнулася з історією про дружбу, яка схожа на залежність. І так, історія про двох дівчат. Розповідь ведеться від двох осіб та у двох часових рамках: в минулому та теперішньому. В минулому дві подруги "не_розлий_вода", зараз - люди, які ведуть різні способи життя. Кессі - інфлюєнсерка, блогерка, яка має свій невеличкий магазин одягу. Її ціль - реклама цього магазину, але вона настільки занурюється у світ соц. мереж, що забувається та просто живе увагою чужих людей до свого особистого життя. В неї новонароджена дитина та дуже багатий чоловік. Біллі - менеджер туристичного агентства, вона подорожує та живе своє життя, яке, вважає, позбавлене барв без участі в ньому своєї найкращої подруги. Вона без упину слідкує за життям, яке Кессі транслює в соцмережах, та шкодує, що її участь в ньому обмежена. Подруг поєднує спільна таємниця та спільний шлях, який вони долали протягом багатьох років. В принципі, книга легко написана, є історія, яку цікаво дізнавались. Для любителів книг - буде цікаво.

«Бреши мені» Кароли Ловеринг це той трилер, який тримав мене до останньої сторінки навіть попри те, що читала його колись давно і, прости Господи, російською Пам’ятаю, як тоді він справив на мене дуже дивне, тривожне й водночас магнітне враження: історія про токсичні стосунки, маніпуляції, одержимість і ту гостру психологічну напругу, яка наростає повільно, але невідворотно Ловеринг майстерно показує різні перспективи: кожен персонаж ніби правий у своїй версії, і саме тому стає страшно. Тут немає класичної “жертви” й “поганця”, ні усе побудоване на дрібних тріщинах, які з часом перетворюються на справжні розломи. Атмосфера липка, нервова, психологічно чесна. Читаючи, я буквально відчувала, як напруження стискається всередині грудей. І, чесно, хоч минуло вже багато часу, я все одно досі добре пам’ятаю окремі моменти, настільки вони були емоційно різкими. Тому зараз я з нетерпінням чекаю на український переклад, бо хочу перечитати цю історію вже нормально, красиво, у рідній мові - і нарешті поставити її на полицю поруч із моїми улюбленими психологічними романами й трилерами. Це саме та книга, яку хочеться мати у папері, щоб повернутись до деталей, які колись читала поспіхом і не зовсім у тому вигляді, в якому хотіла. Моя оцінка: 8/10 - це сильний, емоційно напружений психологічний трилер, який хочеться перечитати правильно