Адам хворіє на шизофренію, тому досить часто бачить різні речі, які не бачать інші люди. А ще його внутрішній світ досить гучний, і часом йому важко сконцентруватися через усі голоси, які лунають у його голові. Уся книга представлена у вигляді записів хлопця, які він пише своєму психотерапевту. На сеансах із психологом хлопець не розмовляє, але радо викладає на папері усі свої думки, відповідає на питання лікаря. Хлопця включили в експериментальну програму, яка передбачає вживання ліків, що мають притупити усі його галюциногенні видіння і дозволити йому жити повноцінним життям. А ще хлопця перевели до нової школи, адже в минулій дізналися про його «особливість», і звісно ніхто не хотів, щоб їхні діти навчалися поряд із «бомбою вповільненої дії». Адам розуміє, що він не такий як усі, тому досить адекватно сприймає те, як люди починають до нього ставитися, коли дізнаються про його «проблему». Він досить розумний та мудрий не по літам хлопчина, і просто намагається жити так, щоб нікому не нашкодити. А особливо своїй вагітній мамі та вітчиму, який усіма силами намагається прийняти хлопця з усіма його особливостями. Нова школа принесла із собою нових друзів і навіть кохання, які дуже вчасно прийшли у життя Адама. Але не все так райдужно, і звичайно сталися певні події, які зруйнували усе, що так міцно Адам намагався втримати. І спочатку це його зламало. І от книга, крім звичайно піднятої теми шизофренії, показує, що «твої люди» завжди залишаться з тобою, щоб не трапилося, і як би ти їх не відштовхував своїми вчинками та поведінкою. Книга просто в саме серце потрапила. Адже я навіть собі уявити не можу, як можна жити, коли в твоїй голові таке коїться. Екранізація дуже відрізняється. І мені книга більше сподобалася. Якась вона більш емоційна.