Я декілька разів не могла стримати сльози під час читання цієї книжки, але так само й не могла зупинитися і відкласти книжку на потім. ⠀ Як і авторка - я пройнялася історією партизанки УПА Анни Попович, але ще більше мене зачепила історія самої Євгенії Сенік. Вона була більш близькою мені, адже описані події відбувались за цих часів - Майдан, окупація Криму, Донбасу, війна. Це все, що переживали ми з вами й що досі переживаємо. Це все дуже болить, а зараз, під час повномасштабної війни, відчувається ще більш гостро. ⠀ У цій книзі між собою переплітаються дві історії. Одна з них - про життя Анни Попович, про її діяльність, як партизанки, про її втрати, біль, боротьбу, любов до людей і любов до України. Чи багато ви знали про неї, чи чули це ім’я раніше? Чесно кажучи, я не знала нічого і за це соромно, бо яка це була людина й скільки вона зробила «тоді», аби було в нас «тепер». ⠀ А інша - це роздуми й переживання самої авторки, які починаються як раз перед подіями 2014 року. Вона описує своє ставлення, свої переживання через війну в Україні, окупацію. Для неї це було дуже болісно, адже Євгенія сама з Луганської області. ⠀ Історія першої героїні - це розмови, інтерв’ю із запитаннями й відповідями. Це не суцільна, художня історія - це слова Анни про те, як то воно було тоді. Схоже на уривки інтерв’ю. Історія Євгенії Сенік - написана від першої особи й містить багато її переживань, рефлексій, історій із життя. За стилем схоже - на щоденник, нотатки. ⠀ І якось так вийшло, що ці дві історії переплітаються, минуле й теперішнє, що там боротьба, що тут; що там війна, що тут; що там бажання українського народу жити вільно, що тут воно так само є. ⠀ У книзі авторка багато говорить про пошук себе, про свою ідентичність та про те, чому так важливо знати «хто я?», шукає вона відповідь і на запитання «чому люди ненавидять одне одного?», книга містить багато роздумів про важливе і я впевнена, що слова й роздуми, переживання й відчуття авторки відгукнуться багатьом із нас, а історія Анни Попович стане прикладом, адже вона доводить, якими сильними є українці, якими не скореними, вільними ми є. ⠀ Ця історія документальна, але вона дуже легко читається в плані тексту, стилю авторки. Але книжка зовсім не легка в емоційному плані й відповідає своїй назві - «бо болить». ⠀ Я раджу почитати цю книжку, бо, як на мене, вона дуже важлива й наштовхує на правильні роздуми.