Євген Стеблівський

Для мене це був суцільний тригер! Особливо з 48 сторінки - де розділ рос.мовою про єгорку з сахаліна. Я була в щоці, пропустила, бо мені не цікаво як живе єгорка, що думає чи чим керується - та ще й рос.мовою!!!! А потім я зрозуміла, що таких розділів багато! І автор навіщось на фоні початку повномасштабного вторгнення постійно втикає єгорку і розділи рос.мовою - я в щоці що це видали! Перші сторінки, я була в захваті - неймовірні описи півдня, острова Зміїний, поїздка під Маріуполь до Азовців. А далі шок!!! В цій книзі більше уваги Елі, любітєльніці рускай культури, ніж волонтерці Софії. Яка будучи в окупації, ризикуючи власним життям кормила і відв'язувала покинутих собак, переховувала в себе крису - синка колишнього воєнного, який чекав «своїх і зустрічав з руским флагом. І ще парадокс, є згадки про Маріуполь, Азовсталь, про захисників з якими нібито гг на зв'язку - ЛИШЕ ЗГАДКИ! Але про єгорку і елю окремі розділи!!! Я очікувала від цієї книги зовсім іншого! Я розчарована! Я живу в країні на яку напали, я не сплю ночами через обстріли і мені байдуже на єгорку з сахаліна. Я розумію, що ждуни були, є і надіюсь вихдих@ють і їх не буде! Але я не хочу про них читати! В мене таке відчуття ніби імена наших Героїв забруднили тими розділами рос,мовою. Я хочу читати історії достойних людей! Наших Захисників! Я очікувала, що буде описано окупацію… а ні, то просто як факт, що от окупанти ходять, приходять, їздять. Але про те як єгорка летів гвинтокрилом у Гостемель - окремий розділ. Книга викликала в мене відразу, бунт! Таке не має видаватись зараз! Люди, які живуть у війні не мають думати, чим керується окупант! Окупант прийшов вбивати, крапка! І все хороше, що можна виділити в цій книзі зведено на нівець, єгоркою, ельою і ще подібними екземплярами

Анонім

Від 2014 в Україні вийшло чимало книжок про війну. Ця - про ПТСР. Скільки людей повернулися з війни травмовані - ми не знаємо. Довести до шалу може запах смаженого соняшнику чи гучний звук... Як згадаю новорічні феєрверки, які хтось запускав навіть після заборони... Макс повернувся з Донбасу - і намагається повернутися до звичного життя. Дім, робота, кохана. Та не все так легко. Як знайти своє місце у суспільстві, яке закриває очі, ніби війни нема? Оті всі "ми тебе туди не посилали", пам'ятаєте? Або "хлопці вернуться і все зроблять"? Відвоювали з росіянами - ідіть воювати з корупцією. Продовжувати можна довго. Та Макс не з тих, що опускає руки. Він хоче побороти ПТСР, і якщо для цього треба знайти старого китайця десь на Одещині, то він поїде шукати старого китайця. А ще там, біля Ріки, не росте 🌻 Та росте щось гірше - активний сепаратизм за підтримки російських спецслужб. Чи зможе ветеран не втрутитися? Попри серйозну і важливу тему, книга доволі легка. Сповнена пригод і ходіння по краю. Сповнена життя. Особливо мені сподобалася історія з Мрією. Хоча до суспільства є багато питань... "Клич індички" - це про після війну. Про те, як нам жити далі. Як спілкуватися з тими, хто повернувся і говорити про тих, хто не повернувся. Про необхідність якісної професійної реабілітації. Про шану і повагу.

Анонім

Євген Стеблівський повертає нас до початку повномасштабного вторгнення. Вік - письменник і журналіст, який пізнав цю війну, коли її називали ще різними абревіатурами на три букви. Їздив до захисників з допомогою, здружився... ⠀ І про друзів. Гарич - активіст і турист. А Монтя... От той випадок, коли слухатися батьків не чеснота, якщо батько - сепаратист... ⠀ А ще є Еля. Моя чиста ненависть. Еталонний приклад "какая разніца", "вєлікая руская культура" і "батюшка сказав". Деякі чоловіки, навіть розумні, думають...кхмм...серцем, скажімо так. "Ми майже не говоримо про політику". Точно. Вона просто висловила свої думки про фашистів-бандерівців, вєлікую расію і решту списку, а ти далі з нею, бо вона красива... ⠀ Героїв книги доля руками авторського пера закидає у село біля Бучі і на "Азовсталь". У цій книзі є багато болю - це реальні факти воєнних подій. ⠀ Але є надія. А карма таки прийшла до декого. Але доля була занадто ласкавою. Бо зло має бути покаране. А отакі ждуни, які мріяли про прихід руського міра - це зло. ⠀ Книжка написана почергово від імені різних героїв. Написано динамічно і часом у репортажному стилі. ⠀ А що книжка викликає емоції, то ви уже зрозуміли це з викладеного вище.

Анонім