"...кожна людина хоче бачити сонце якнайдовше". Ця книга нагадує гобелен, витканий з історій звичайних людей, які волею долі так вигадливо переплелися, що неможливо відділити одну від одної. Центральну частину гобелену займає ? біля озера , який і є головною дійовою особою цього твору. Мовчазний свідок історії. Перша світова війна, погроми євреїв, Друга світова, падіння Берлінської стіни. Але читач дізнається про ці історичні події саме зі спогадів людей, які занурюються в минуле. Це господарі будинку, що змінюються, сусіди, гості, друзі, орендарі. ?Архітектор, який з гіркотою залишає цей будинок. Він будував його для своєї улюбленої дружини, продумуючи кожну деталь, щоб їй було комфортно, щоб вона була щасливою в ньому. А згодом його дружина ховатиметься в цьому будинку від червоноармійців у вбудованій в стіні шафі. ?12-річна єврейка Доріс, яка затаїлася в тісній комірчині будинку, куди не проникає жодний сонячний промінчик. Вона пригадує той день, коли садила з дідусем верби біля озера. Тільки не судилося її великій родині зібратися разом ще раз? ?Старенька пані, яка змушена тулитися по родичах і до кінця своїх днів бути гостею в чужих будинках. ?Письменниця, яка після еміграції приїздить до Німеччини, але відчуває, що між нею та її родичами виросла незрима стіна, яку вже не подолати. ?Подружжя орендарів, які почуваються злиднями, але щасливі зустрічати разом новий світанок і щодня виходити під вітрилами чужої яхти. Читаючи книгу, я мовби дивилась короткометражний фільм про історію Німеччини. І цей будинок на березі Бранденбурзького озера є уособленням рідного краю, рідної сторони, всього того, що миле серцю. Мені сподобалась мова авторки, її лаконічні, стислі розповіді, замальовки з життя, в яких стільки пережитого досвіду - радісного і гіркого. Тут і спогади з дитинства, які не хочеться відпускати, і роздуми про сенс людського життя, і мрії про щастя, яке для кожного є різним. Є книги, які дають тобі набагато більше, ніж ти очікуєш отримати. Ця саме така. Глибока і дуже відверта?