Вишукане естетичне і концептуальне видання. 9 авторок поділились власним досвідом особливих 9-ти місяців. Мені особливо запала назва. ПРИ НАДІЇ. Це дуже гарна фраза, можливо, вже й архаїчна. Але яка ж глибина її суті... Історії дуже різні, що рятує від одноманітності. Тим то й цікаво читати. Фірмовий стиль Ірени Карпи, де гумор змагається з жорстокою і водночас насиченою реалістичністю досвіду. Власне її розповідь одна із найяскравіших. Зворушливою є Маріанна Кіяновська. Деякі менш динамічні, проте щирість та емоційність підкупляють. Особливо, коли читач вже сам не раз (двічі, якщо мова про мене) пережив вагітність. Бо навіть не надто художньо змальовані досвіди таки відгукуються в такому читачеві. Не всі розповіді сильні, щоб справити враження wow. Не всі авторки мені відомі. Але у кожної з них зустріла якщо не трепет чи покірність перед таким особливим станом як вагітність, то бодай автентичні рефлексії про любов, життя, сенси і цінності. Адже вагітність - це саме той стан, що спонукає до роздумів про життя. Бо ти стоїш свідком і навіть співучасником його зародження. І не думати, не намагатися медитувати про це неможливо! Надзвичайно красиве оформлення, колажі, верстка, обкладинка, папір, шрифти.... Але місцями в деяких розповідях хотілося таки глибшого рівня. Або просто глибших авторок.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю. ⠀ Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все. ⠀ Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати. ⠀ "Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить. ⠀ Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю. ⠀ Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом. ⠀ А поки цитати: ⠀ *"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека". ⠀ *" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята" ⠀ *"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме". ⠀ * "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося". ⠀