Ірина Пустиннікова

як ви уявляєте Карпати сто років тому? ⛰️

безпросвітними чагарниками чи топ місцями для туристів? збідованими селами чи місцями, куди приїжджали на відпочинок з Європи або на якийсь воркейшн (напевно, тоді було інше слово для цього) з усіх куточків України?!

ця книжка саме про другий варіант. про такі Карпати, які ми навіть не уявляємо, але про які важливо знати, щоб пишатись ще більше. щоб любити ще більше!

Скажу чесно, на початку мала певні побоювання, що книга змусить мене отямитися десь у потягу на Криворівню, а зараз я не можу собі дозволити оце вйо і у Карпати. Але врятовано – побоювання не справдилися, бо це виявився зняток Карпат сторічної давнини! І це прекрасно.

Книга складається з 21 есея про різні місцини Карпат, а також Прикарпаття та Закарпаття. Кожне есе рясно ілюстровано старими фотографіями 20-30-40-х років минулого століття, додаємо легкий захопливий слог і читач буквально шпацирує вуличками Сваляви чи Славського у проміжку від кінця 19 століття і до початку Другої світової війни.

Цікаві деталі, знайдені десь у особистих щоденних чи у листуванні. Трішки несподівані для мене відкриття на кшталт того, що рекламні ролики про курорт розміщували у стрічках, які крутили у кінотеатрах і це в 20-х роках минулого століття, або про спеціальний вагон для лиж, до якого додумалися досить швидко, коли люд масово потягнувся у гори за швидкими емоціями.

Є й смішне. Наприклад, коли нові господарі купалень у Гребенові не пішли шляхом попереднього власника, який промотував курорт всіма доступними способами, сезон провалився. То бойки зразу почали поширювати конспірологічні версії, мовляв, це хтось десь веде спеціальну агітацію проти місцини. Люди завжди такі люди.

Не знайшла жодної причини якось доскіпуватися до тексту, до якості друку, тому щиро #Дафа_радить і тим, хто просто хоче почитати щось історичне, і тим, кого вабить у мандри, але не встаючи з дивану.

Ви коли небудь замислювались наскільки глибоко у нашому житті вкорінилося зросійщення. Думки, що все російське то більш гарне, культурне, багате, а українське - не варте уваги, непомітно нав'язувались людям поколіннями. І це дало невтішні плоди...⠀

Мені ця книга на деякі факти відкрила очі, бо іноді варто "вголос озвучити" якісь буденні речі, щоб зрозуміти, що звучать вони з певним підтекстом. І з такими непомітними підтексти ми стикаємося щодня.⠀

Есеї охоплюють різні сфери життя і тому мені одні були цікавіші за інші. А те, що автори збірки різні, зробило її дуже неоднорідною . Іноді здавалося, що читаєш допис у фейсбуці, а іноді, що реферат з культурології; іноді було цікаво від початку і до кінця, а іноді відгукнулися тільки окремі тези.⠀
Різноманітність книги не робить її гіршою і не зменшує актуальності, кожен читач знайде те, що тригерить саме його і як на мене це й робить її обов'язковою до читання.
Особливо зараз.⠀