Нові відгуки

Не можу сказати, що це погана збірка — у ній є цікаві ідеї та певна літературна атмосфера. Найбільше мене зачепили два оповідання: «Голос у моїй голові» Наталії Довгопол та «Соловей і його любов» Ярини Каторж — справжні емоційні міні-історії, які залишають слід. Проте загальне враження дещо розмите. Мені бракувало динаміки, глибшої інтриги чи хоч якогось елементу, який би утримував мою увагу. На жаль, з середини збірки в мене почався так званий «нечитун» — не хотілося повертатися до тексту. Як не дивно, найбільше сподобалось не змістове наповнення, а оформлення: дуже гарна палітурка, стильний форзац і зріз сторінок — усе це створює відчуття, ніби тримаєш у руках щось особливе. Цікаво, що авторки спробували створити альтернативні реальності, у яких українські міста оживають у химерний і навіть містичний спосіб. Ідея виглядає доволі амбітною — створити український міф у сучасному художньому виконанні. Хоч не завжди реалізація відповідала задуму, проте такий підхід хочеться підтримати, бо це крок до формування нової урбаністичної магії в українській літературі. Збірка має свого читача, але, на жаль, я ним не стала.

Я обожнюю цю книгу, тому раджу її усім. Тут прекрасне все. «То з чого починається ненависть? Вона починається, коли тобі дають вибір, а насправді його немає.» Прекрасне фентезі, найкраще прочитане цього року. Свого часу отримало «Коронацію Слова». Із не менш прекрасним сюжетом. Медина — гарне ім‘я, народилася в родині алхіміків і теж має стати алхіміком. Але одного дня відпочиваючи на березі річки, вона рятує молодшого принца. І заодно ламає собі ногу, тож дівчину забирають у палац, щоб вилікувати. Дівчині примусово пропонують обрати собі будь-яку винагороду. Чому примусово? Бо вона повинна щось обрати. І вона на придумує нічого краще, ніж стати ученицею королівського лікаря. Тепер на неї чекає цікава пригода. Та на її рідну країну сунеться лихо — моряни, дикий народ вирішив завоювати їхнє рідне Загір‘я. І так сталося, що Марк — принц і Медина розділяють на двох жахливе прокляття. Проте на кожного воно діє по-різному. Хто вони тепер вороги, чи остання надія країни на порятунок? Мої враження 💋 Спочатку було весело і цікаво… Цікаво було і потім. Але згодом мене переповнювали інші емоції. Потім, я буквально плакала над книгою і для мене це було відкриттям — вперше за багато часу плакати над фентезі. Ну а як може бути, якщо головна героїня кожні п‘ятдесят сторінок хоче себе прибити? Але вона завжди виживає. Медина молодець, але скільки можна було вирішити розмовою. Цікавий факт, до презентації книги, я нічого про неї не знала і йдучи на презентацію, я навіть не знала про що книга. І купувала її базуючись на враженнях від презентації. Але почала читати того ж вечора і в неділю ввечері дочитала. І ЯК ЦЕ ПРЕКРАСНО. ЦЕ ПРОСТО НАЙКРЩЕ, ЩО Я ЧИТАЛА ЦЬОГО РОКУ. І ЦЕ ФЕНТЕЗІ ЗАСЛУГОВУЄ НА ВАШУ УВАГУ. І пролиті сльози того варті. Єдине, що мені не сподобалося, це те, що продовження не буде. 😭

Книга: "Алхімія свободи" Видавництво: Жорж Оцінка: 5 🧪/ 5 Ми взяли цю книжку на презентації, на якій була присутня авторка, ну, ви вже бачили з постів вище. "Була б я звичайним алхіміком - горя не знала" Історія починається зі знайомства з дівчиною на ім'я Медина, яка розповідає нам про своє місто з ніжністю та любов'ю. "Світле місто - місто, в якому навіть уночі не зовсім зникає день. А ще це столиця." Вона живе у сім'ї алхіміків: мама, тато та два страших брати. Алхіміки - поважні люди, не бідують, бо виробляють замовленя навіть для королівського двору. Якось Медина пішла у своє улюблене місце за межами міських мурів, щоб усамітнитися. Та в цей раз її спокій порушили вершники в пишних вбраннях, які сідлали лапкарів. Та один вирвався уперед і вже якоїсь миті його лапкар летів у річку, стрімку та небезпечну, а сам чоловік вилетів із сідла. Медина сиділа недалеко від нього, тому вирішила кинутися до урвища, сподіваючись не знати навіщо. І вона ще не здогадувалася, які пригоди на її дупу через це очікують.  "Так само лишаються поруч і деякі люди, не пов'язані з нами кровними зв'язками. І таких людей ми називаємо давніми вірними або гарними друзями. Проте я ловлю себе да думці, що ми не завжди пам'ятаємо знайомство навіть з ними. Є миті, про які ми часто згадуємо: вони сповнені почуттів, вражень і спільних пригод. А що було до них? А між ними? Просто життя" Боже, це було круто, я прочитала книгу за 2 дні, просто не в змозі відірватися. В мене закінчились майже стікери, поки я відмічала сцени та цитати, які мені сподобалися. Я сміялася, вскрикувала, пищала - була буря емоцій. У якийсь момент я поринула настільки, що наче встала на місце Медини та відчувала все так само, як вона. Це було неймовірно 🥹Мені подобається, що тут використовують саме алхімію: головна героїня вчиться, розвивається та користується набутими знаннями дуже вправно. Це круто! Я неймовірно рада, що ми купили цю книжку. Дуже її раджу тим, кому не вистачає кохання, драми та гострих почуттів 🫶 Вибачте за увагу, дякую ✨

Я познайомилась із книгою на її презентації в Києві - піти звідти з пустими руками я вже не могла. Спочатку історія починається доволі стандартно: звичайна дівчина випадково рятує принца, за що отримує можливість попросити будь-що у його королівських батьків. Цей сценарій ми бачили не один раз, проте... Те, що буде далі, явно не очікуєте. Війна, смерті, розруха, страждання та ненависть. Хоча книга була написана задовго до повномасштабної війни, зараз вона відгукується дуже актуально. Тут ми маємо насправді живу головну героїню на ім'я Медина - донька з родини алхіміків. Вона не боїться вчитися новому та вдосконалювати свої навички. Більш того, вона не намагається грати лише сильного персонажа - ми бачимо, коли їй важко і вона плаче, коли вона готова жертвувати собою заради тих, кого любить. Медина - звичайна людина, яка стикається з перешкодами на своєму шляху, як і усі ми. Це дуже надихає. Перевидання книги неймовірне - від обкладинки до маленьких малюночків на початку нової глави. Я залишилася задоволеною від прочитання.

Загалом, книга непогана, але чи то через мій трішки нечитун, чи то через перенасиченість романтичними книгами останнім часом, мені було важко за щось зачепитись тут, що змусило б мене хотіти читати книгу, не відкладаючи її. Я відволікалась на чатики в телеграмі, на якісь особисті справи, на побалакати з кимось, і не було ніяких почуттів з приводу того, що у мене ж лежить відкрита книга тут🌚 Головна героїня тут аж дуже ідеальна, тільки вона (19-річна з досвідом в якихось півроку навчання у головного медика) може врятувати весь світ і не піддається впливу негативних думок і спокус, бо така в неї чиста душа. Головний герой не дуже і то головний, бо більшу частину часу він десь там робить щось своє, а тому мені важко було повірити в їх монументальне кохання, бо з другом Медина провела і то більше часу, ще й на побачення ходила🌚 Так, у них була симпатія, це було очевидно, але, як на мене, цього було недостатньо для тих подій, що далі розгортались на умові їх всепоглинаючого кохання один до одного. Але написано легко і красиво, світобудова проста. Це перевидання, авторка написала цей роман ще до 2014 року, та тут є війна, важкий вибір і тема вірності своїй країні. Можливо, якби пані Ярина писала книгу вже після вторгнення, то й герої були більш наближені до правди, а так все прям дуже лайтово і магічно-казково.

"Неймовірні історії, у які буде важко повірити і які колись переповідатимуть подібно до казок минулого." І це ще поки не мої враження, це слова Альони Сіліної із передмови до збірки оповідань у жанрі міського фентезі. Подаю їх як цитату, бо мені здається, що вони найбільш вичерпно і лаконічно описують, про що "Легендарій дивних міст". Дев’ять ретелінгів, від доволі коротких, і до таких, які легко могли б стати частиною більшої оповіді. Авторкам вдалося зацікавити та навіть перевершити певні мої очікування. Класно, що на базі української міфології, відомих нам з дитинства казок чи легенд сучасні автори презентують все більше захопливих історій різних жанрів. Наталія Матолінець - одна з моїх улюблених фентезі-авторок (дуже люблю "Гессі" і "Всі мої ключі і Ґайя"). Її історія "Ольґерда проти ночі" починається з опису типової молодіжної святкової вечірки. А далі авторка майстерно, попри невеликий обсяг, занурює у історію, в якій є і хлопець у біді, і дівчина, яка може його порятувати, бо володіє чуттям. Але це може бути надто небезпечно для неї, саме від таких учинків її завжди застерігали рідні. Імена головних героїв - Ольґерда і Кай - нагадують про усіма улюблену з дитинства казку "Снігова королева". Та нехай це не наштовхує на думку, що можна наперед передбачити сюжет, бо він самобутній, з незвичайними магічними артефактами, давніми легендами та небезпечними пригодами і складними виборами. "Голос у моїй голові " від Наталії Довгопол пропонує фентезійно-детективну історію, кожен розділ якої ведеться від імені одного із персонажів, і в певні моменти заплутує в розумінні, хто ж позитивний герой, а хто лиходій. Крім того, тут піднімається проблематика стосунків між батьками та дітьми-студентами, дружні стосунки, трохи романтики та, звичайно, виринає страшна таємниця, яку потрібно розгадати, поки сила магічної сопілки не перетворилася когось з персонажів на вбивцю. ___ У "Кет в чоботях" Ксенії Сокульської магічні істоти у сучасному Києві ведуть бізнес: дістають рідкісні магічні артефакти, як-от перо жар-жайвора, обговорюють пошуки нового троля для Подільсько-Воскресенського мосту, втихомирюють русалок, а також роблять весільні букети або ж зривають весільні домовленості. Мені сподобався опис побуту магічних істот, які непогано пристосувалися до умов сьогодення. Але виникли і запитання про Чарокрай, про Бранців, про Пагорби чарівного лісу, про це все б із задоволенням прочитала ще. У історії "Злими відьмами не народжуються" Анастасія Куликова химерно поєднала проклятих зведених сестер, відьму, закляту і ув'язнену у світі мрії, казку про дідову та бабину дочок, а ще цікавих магічних істот: Підземельника, Ліхтарника, Атомницю. Дуже сподобалося трактування відомої казки, поєднання різних часових ліній і сеттинг сучасності. "Залізоноса" Дарії Піскозуб розповідає про Луцьк, а тому я певною мірою упереджена читачка🫶) Це оповідання про полювання на відьом, яких могутня богиня через війну наділила силами для захисту рідної землі. Але інше породження магії прагне їх знищити, і коли сили виявляються майже рівними, то варто для спасіння дорогих людей, для захисту майбутніх поколінь, для збереження магічних сил вдатися до крайнощів. Надзвичайно здивувала така легенда виникнення відомої з дитинства Баби-Яги. Два оповідання Ярини Каторож увійшли у збірку, вони невеликі за обсягом, але дуже сенсові та глибокі. "Вишня та її крила" надзвичайно метафорична оповідка, про любов, про зраду та про силу ангельських крил. А "Соловей і його любов" неймовірно щемко розкриває силу юнацької любові, а також наслідки нерозділеної любові, аж до нездатності любити, до порожнечі, що виникає, коли немає здатності кохати. Але дає надію, допоки можна звіритися Садівниці. І знову ж, дуже сучасні Соловей та Мандрівниця, які будуть зрозумілі як дорослим, так і юним читачам. Це, мені здалося, найбільш терапевтична історія. Світлана Тараторіна для збірки написала про "Бункер", поєднавши Алісу та Комору чи то в історії про Синю Бороду, чи то у часовій петлі. Молода жінка приходить до тями у бункері і намагається згадати або ж зрозуміти з уривків спогадів, що ж сталося у її житті, чи можна довіряти чоловікові поруч, чи справді відбулася екокатастрофа, чи вона стала об'єктом якогось експерименту - дуже моторошно і практично до самого кінця багато незрозумілих моментів, але неочікувано та приголомшливо у фіналі. І остання у збірці історія Ірини Пасько "Пересади мене через поріг" розповідає про сім'ю Ніни, її складні стосунки з матір'ю, вітчимом, який жахливо дратує дівчину, та ідеальною молодшою сестрою. Не додає впевненості молодій студентці філфаку відсутність будь-якої інформації про рідного батька, а ще незрозумілий дар передбачати майбутнє. А потім у її житті з'являється Олег, і так хочеться зрозуміти, чи він допоможе Ніні, чи ж виявиться черговим розчаруванням. Фінал шокує, як розкриттям сімейної таємниці, так і початком повномасштабного вторгнення.

Коли починала читати книгу, вона мені здалася такою казковою і навіть якоюсь дитячою. Дівчина рятує принца, їй віддячують король із королевою - все так казково. Тому я зовсім не очікувала того, що відбувалося в книзі потім: смерть, жорстокість, війна. І на тлі того, що ми зараз переживаємо, читати це було нелегко. Персонажі теж змінилися - пропала та наївність і легкість. Мені вони сподобалися, причому всі. Можливо, в деякі моменти Марк і розчаровував, але ж у кожному з нас є темні бажання, з якими ми боремося. Медина — сильна героїня. Мені сподобалася її переміна, бо після всіх жахіть неможливо залишитися такою, як раніше. І так, вона врятувала королівство — але не своєю неймовірною силою, як це деколи буває у фентезі, а своїм розумом. І мені це сподобалося. «Війна припиняється на полі бою, але для тих, хто пережив її, вона продовжується на задвірках душі. Щось можна забути, зігнорувати, але всі спогади не зітреш. Вони - висока плата за збережене життя. Жахлива плата. Однак потрібна для того, щоб пам’ятати, чого вартують свобода і мир.» Смерть одного персонажа викликала щире співчуття, але війна не буває без жертв. Книга це показала, але все-таки залишила щасливий фінал для нас.

Почну з того, що я цю збірку читала аж занадто довго. І мова не "дозованість" - мені просто не все і не завжди "йшло"( Трохи відштовхували одруківки. До всього, я от дочитала останнє оповідання, і вже не можу згадати деталей попередніх, хоч є кілька теж прочитаних сьогодні. Дивно якось. Не залишилось того незвичного посмаку, коли ще певний час історія "тримає"... Щоб сказати, що щось було вкрай поганим, то ні. Мені от дуже сподобались обидва оповідання Ярини Каторож🔥Це моє перше знайомство з авторкою, незважаючи на те, що я маю нечитаний цикл "Палімпсест" та "Алхімію свободи" - тішить, що детальне знайомство зі світами письменниці ще у мене попереду. Для себе зрозуміла, що я практично не розбираюсь в піджанрах сучасного фентезі 🙊От до прикладу оповідання Світлани Тараторіної "Бункер" мені теж сподобалось, але було відчуття, що це не зовсім моє))) Дивно трохи) Загалом збірку б радила б брати, якщо що ви жодну з авторок ще не читали. Для мене теж були геть нові імена, наприклад Ірина Пасько. П.с. про Матолінець і Довгопол навмисне не пишу, бо моє давнє люблене🥰