Розумію, що книгу писали ще у 84 році, але й Дюна набагато старіша... Як на мене, історія написана жахливо, оповідання не тільки важке, а ще й написано в дуже стислому стилі, речення короткі, без оборотів і пояснень. Тому ти іноді не розумієш, про який час пише автор - це минуле, чи теперішнє? Світоустрій незрозумілий, описів майже немає, таке відчуття, що ти повинен був і так знати, про що мова. Короче, справжній зашквар. Вирішив, що мій час не вартий того, щоб розбиратися в цьому лайні

3.5/5⭐ У книзі довгий і складний порог входження. Я розчитався десь тільки після сотої сторінки та трохи розібрався у світоустрої книги. Стало набагато зрозуміліше хто, куди та для чого. Бо перші глави я не міг в'їхати що відбувається. Хоча тут немає, звичної для мене концепції сюжету, коли є ціль, яка визначається на початку книги, і головні персонажі до неї ідуть. Тут персонажі просто виконують якусь дію, та провокує наступну, і так далі. Якоїсь конкретної мети у них немає. Сіра мораль тут по повній, у книзі немає стовідсотково позитивних персонажів. Вони всі доволі харизматичні, загадкові але якісь плоскі, ну хіба що головний персонаж ще більш-менш розписаний. Трохи незвичний стиль автора, короткі речення, проста, суха та, як на мене, трохи примітивна мова написання, можливо це з-за перекладу, з оригіналом не знайомий. Також автор особливо сильно не вдається в усілякі описи міст по яких подорожує отряд, битв чи там зовнішнього вигляду людей, та майже нічого не розповідає про світ і якому відбуваються події. Все просто, швидко, лаконічно і по суті. Якщо ви фанат стилю написання як у Сандерсона, Джордана або Мартіна, любите довгі, детальні та гарні описи всього, то тут такого не буде. Ще бувало автор, зазвичай у діалогах, згадує про якість події та персонажів які там брали участь, але я взагалі не знаю хто вони такі, чим вони там займаються, та навіщо ця інформація для сюжету. Типу шо там десь є світ, який живе, багатий на події. Можливо це повинно було додати об'ємності світу, але це не відчувається при такої подачі. Ну загалом книга норм, прочитав швидко, але якось вона мені дуже важко читалась. Гарне оформлення, прикольні чорно-білі ілюстрації, збільшений формат книги. Продовження буду читати, сподіваюсь що там буде більш цікавий сюжет.

Книгу було важко читати, оскільки вона написана уривками та короткими реченнями. Через неї треба було продиратись, але багато хто нарікає на переклад. Щодо самої історії... мабуть, коли книга виходила, вона була більш актуальною, як одна з перших в цьому жанрі. Але зараз досить багато більш цікавих авторів, які пишуть в жанрі чорнючого фентезі, з неймовірним стилем письма, від якого можна отримати окреме задоволення. Тому для мене ця книга "ні", але вона не погана.

⚔️ Ґлен Кук "Чорна Рота"  ? Видавництво: Nebo BookLab Publishing Це перша книга трилогії "Книги Півночі" з циклу "Хроніки Чорної Роти". Жанрово це темне епічне фентезі про елітний загін військових найманців в охопленій війною імперії. Розповідь ведеться від імені Воркотуна – лікаря та літописця Чорної Роти. Світ, про який йде мова, в минулому був під правлінням надзвичайно могутніх лихих чародіїв – Пані та її коханця, Покорителя, котрий перетворив десятьох величних чародіїв на своїх прислужників – так званих Зневолених. "Їхнє правління охопило цілу імперію зла, з якою навіть пекло не могло зрівнятися." Генералці Білій Троянді вдалось здолати лиходіїв, але не знищити.  Через кілька сотень років стародавнє зло півночі повернулося, прагнучи відновити втрачену імперію. Повстанці під проводом Кола – 18-ти чаклунів, котрі вважають, що разом можуть протистояти Пані та Зневоленим, – чинять опір. Спустошення й смерть знову охопили північний континент. Словом, світ роману – далеко не найпривітніше місце. Але й Чорна Рота – зовсім не хороші хлопці. По суті, це елітна військова група поганців з сірою мораллю, що підтримують видимість честі. Навіть Воркутун визнає: "... я не зважуюсь висвітлювати всю правду про наш гурт мерзотників. Відомо, що вони жорстокі, агресивні та нетямущі. Вони – цілковиті дикуни, які втілюють свої найогидніші фантазії, а їхню поведінку вгамовує лише присутність кількох достойних чоловіків." Ті, хто потрапляє в Роту, зрікаються минулого й живуть сьогоденням: "Для більшості з нас Чорна Рота - це сховок, притулок від минулого, місце, де можна перетворитися на нову людину."  Новим контрактом Чорна Рота виявляється втягнутою у війну Пані й Зневолених проти Повстанців: "Чудовий жарт – винайняти Чорну Роту для служіння злу". Але, правду кажучи, вони цим не надто переймаються.  Повстанці "воюють за все, що мали б шанувати люди: свободу, незалежність, правду, справедливість… Всі суб'єктивні ілюзії, всі вічні провокаційні слова." Позиція ж Чорної Роти надзвичайно проста: "Ми відрікаємося від ярликів. Ми боремося за гроші та невизначену гордість. Політика, етика, мораль – застарілі." Більше того, зацікавленість Воркутуна Пані наближається до одержимості. Часто він зайнятий не Анналами Чорної Роти, а фантазіями про неї та написанням романтичних історій ?. Втім, якими б поганцями не були найманці, вони все ж віданні традиціям і братерству, дбають про свою професійну репутацію та навіть рятують і беруть під свою опіку дівчинку-сироту.   Це похмурий і жорстокий роман. Описуються і рутинні будні Роти, і їхній бойовий досвід: картярські ігри, дурощі та жартівливі магічні поєдинки їхніх чаклунів, дозор, очікування, поїздки за припасами, виснажливі переходи, бої, перемоги і поразки, аморальні вчинки та злочини. На сторінках багато магії, підступів і хитрощів, руйнувань, кривавих побоїщ і моторошних ритуалів, знамень і пророцтв. А ще політичні ігри Десятьох, котрі з'ясовують стосунки поміж собою та втягують у це і Чорну Роту.  Гнітючість, пітьма, приреченість, брутальність, жорстокість, страхи, невідомість – саме вони головним чином диктують настрій роману. Ще більше гостроти додають цинізм і сарказм. Саме те, що треба для темного фентезі. Та й немає чіткого розуміння де добро, де зло, а де ще більше зло. "Зло - річ відносна." Але є й "але" – переклад міг би бути кращим ?. А от оформлення всередині дуже гарне й атмосферне. Наявна карта світу. Чорно-білі ілюстрації інтегровані в текст, а не на окремих вклейках. Крім того, на сторінках часто присутній декор у вигляді обпалених країв сторінки, потьоків крові чи завитків диму. Виглядає зловісно й похмуро ?. Сподіваюсь, продовження чекати не довго і буде воно з бездоганним перекладом, бо історія цікава й нетривіальна, та й темного фентезі українською не так вже й багато.

Класичний фентезі-роман від живого класика фентезі-романів) Кук для мене на рівні з Джорданом, тому дуже круто, що зараз маємо нарешті українське видання з чудовими ілюстраціями 9\10