З першого абзацу я визначила, що «Мобі Дік» – 100% «моя книга»! Всі зірки зійшлися на сторінках історії: шалена любов до моря та його мешканців; дивовижна і трохи старомодна мова; прекрасне почуття гумору та повна відсутність вульгарності; невичерпна феєрія метафор та оригінальний сюжет; дивовижна цілісність образів та стійка сила духу головних героїв; наростання трагічних акордів та містичних ознак; прискіплива увага автора до дрібниць.
На мою думку, цей роман про протиборство трьох стихій.
Перша — найдавніша — океан. У всіх його проявах у найширшому діапазоні. Він буває ласкавим, він буває вбивчим, в океані проявляється все те, що лежить десь глибоко в людській душі...
Друга стихія — кит. А саме кашалот-альбінос, у якого, як і належить герою твору, є ім'я. Мобі Дік. Це тварина-стихія, незвичайний кит, який став легендою.
І третя стихій – капітан китобою – Ахав. Стихія некерована, стихія, яку неможливо осмислити чи приборкати. Саме Ахав кидає виклик, киту, океану, богам, людям... І ось у цьому шаленому круговороті стихій виявляється наш герой і команда екіпажу. Заручники та свідки.
Вкотре переконалася в тому, якою незаперечною владою над іншими людьми, мають натури, що відрізняються неабиякою силою духу і величчю, нехай навіть одержимі нав'язливою ідеєю. Поза всяким сумнівом, капітан «Пекорда» був наділений нею сповна.
Роман Германа Мелвілла подібний до айсберга, сім восьмих якого приховано під водою. І відчуття того, що я змогла розглянути лише його малу поверхневу частину, досі не залишає мене.