Я читала цей твір для шкільної програми. Чесно кажучи, мені не дуже сподобалося. Я розумію, чому люди виділяють ці всі теми, які там підіймаються, але мене трохи дратувала тупість героїв. Мені було цікавеньке читати, але коли я закінчила, жодних емоцій. Я не можу сказати, що книга була жахливою. Просто для себе я виділяла зовсім інші теми, аніж ті, що суспільство довкола вважає. Не хочу тут писати спойлери, оскільки твір і так на 100 сторінок, але хочу сказати, що мені він не відгукнувся. Мені не зрозуміло чому тут закінчилося все так. На мою думку, якби вони сіли і поговорили, то все закінчилося не так.

Навіть не пам’ятаю як «Ляльковий будиночок» затесався на мої полиці, де 9 з 10 книг – фантастика у всіх її проявах. П’єса ховалася там досить давно, тож вирішила її нарешті прочитати. Я досить швидко звикла до жанрової своєрідності твору, а мінімально описовість компенсувалася емоційною забарвленістю діалогів. Ця книга (третя поспіль з прочитаних мною за досить короткий час) торкається проблеми місця жінки у суспільстві. Головна героїня Нора приймає рішення, яке рятує життя її чоловіку. Проте сам чоловік, вважає, що дружина таким чином зрадила його, виставила посміховиськом перед суспільством, засуджує. Чи зможе Нора змиритися з цим? Певно що ні. Якщо на початку п’єси головна героїня не викликала в мене жодної симпатії, то ближче до завершення я їй щиро співпереживала.