Я прочитала «Коефіцієнт поцілунку», і чесно кажучи, це була довга і непроста подорож. Книга мені майже не сподобалася: сюжет здавався передбачуваним, а герої не викликали особливої симпатії. Деякі сцени здавалися штучними, а романтичні моменти надто надуманими Я ледве дочитала до кінця, бо сподівалася на якісь несподівані повороти або глибші емоції, але вони майже не з’явилися Книга залишила після себе відчуття легкого розчарування Моя оцінка: 4/10. Ледве дочитала, сюжет і герої не справили враження, але, можливо, комусь інший стиль сподобається більше.

“Випробування нареченої” - це легкий роман, який ідеально підходить для одного вечора. Історія не претендує на глибину, але читається легко й залишає усмішку на обличчі. Герої дуже симпатичні, справжні «зайчики», за яких щиро переживаєш, щоб вони врешті були разом (навіть якщо це було доволі очевидно з самого початку). Книга створює затишну атмосферу, дає відпочинок від важких історій і дарує гарний настрій. Я оцінила її на 7/10 - приємне читання, яке не залишає сильного післясмаку, але точно подарує теплий вечір.

Я брала цю книгу для того, щоб відволіктися і почитати щось легке та тепле — і вона ідеально підійшла під цей настрій. 💖 Найбільше мене приємно здивувало, що один із головних героїв має аутизм. Мені здається це дуже важливо, коли такі персонажі з’являються у романтичних книгах, адже вони так само заслуговують на свої історії кохання. Я нечасто читаю подібний жанр, але вперше зустріла саме таку лінію. Ще один плюс для мене — як авторка висвітлила тему сексу. Тут немає банальних стереотипів, є розмова про контрацепцію (і герої про неї не забувають 👍), є увага до того, що жінка теж повинна отримати задоволення, і нарешті — що клітор це не міф 😅 Сподобалась і сюжетна лінія дорослішання головної героїні, яка не змирилась зі своїм місцем в злиднях і вирішила вибороти для себе більше. Втім, у мене є і питання до неї: як можна було залишити власну дитину і поїхати шукати того чоловіка, хто стане добрим батьком? 🤔 Саме за це я зняла бали. І ще один мінус — сама ідея з тим, що по суті мама хлопця «сватає» їх одне одному. Це виглядає трохи застаріло, ніби якийсь метод із XIX століття.

Ще один роман, де в нас чоловік ідеальний (зовнішньо), високий і накачаний. Жінка так само ідеальна (зовнішньо), але вважає себе не красивою. Тут багато чого з поведінки героїні пов’язане з хворобою, але чи все так? Вона довго не наважувалась на зміни і коли вже батьки її заморили питанням ~ну коли вже в тебе хтось буде?~почала щось робити.Ч и пішла б вона на зміни без докорів батьків, на мою думку, ні. Вони дуже довго годували одне одного натяками про свої почуття, і так само довго не могли зрозуміти ці натяки, що іноді втомлювало. Загалом розвиток стосунків персонажів непоганий, але перечитувати книгу я б не стала.

"Коефіцієнт поцілунку" — це історія кохання, що відкидає стандартні формули. Ця книга де легкість і гумор переплітаються з глибоким дослідженням людського серця, що б’ється за своїми, нелогічними правилами. Головна героїня з легкістю оперує цифрами, але губиться у світі почуттів. Вона, наче сліпа, що намагається розгледіти кольори, вирішує "навчитися" коханню, найнявши ескорт-провідника.

Спочатку я думала, що мені книга не сподобається. Весь цей ескорт, заняття. Але згодом в них були більш милі і закохані стосунки, і все згодом ставало на свої місця, і я намагалась не думати про ескорт. Обидва герої мають свої проблеми і кожен проживає їх по різному, але загалом намагаються приховувати. Можна сказати з однієї причини, вони не хочуть, щоб їх жаліли, змінювали ставлення до них. Майкл подався в ескорт, тому що йому потрібні були гроші, бо їхній батько покидьок. Але він зміг залишитися добрим, чуйним, люблячим, уважним. Він завжди прислухався до Стелли, до її відчуттів, реакції на його дії, не давив на неї, як інші. Стелла - економетристка, яка має особливість, а саме аутизм. Вона прискіплива, чутлива, сором'язлива дівчина, яка просто обожнює свою роботу, але в неї не виходить з особистим життям. Мені подобається, що є такі книги в яких герої мають такі вади, як аутизм. Адже всі ми люди і не потрібно когось спеціально дуже виділяти. Та ж сама Стелла боялась говорити про аутизм, бо вважала, що її будуть жаліти, будуть відноситись по іншому, не як до усіх, та й взагалі, що люди будуть уникати її. Зрозуміло, що такого ніхто не бажає. Загалом мені подобається, що герої приймають один одного такими якими вони є, неважливо з якими вони проблемами, минулим. Вони просто закохані, а щирому коханню нічого не завадить.

Типовий ромком 18+ на вечір. Шукаєте щось легке з присмаком крінжини - вам сюди. || Оскільки через синдром Асперґера (форма аутизму) Стеллі важко було заводити знайомства й налагоджувати стосунки з чоловіками, то процес опанування нею науки любові викликає у читача стільки різних емоцій і відчуттів - сміх, незручність, легкий сором, часом і співчуття до героїні... Стеллі пощастило натрапити на Майкла — красунчика зі служби ескорт послуг, який виявився чуйним хлопцем з особистою життєвою драмою. Поступово логіка та чистий розрахунок у їхніх стосунках почали поступатися почуттям. Майкл знайомить Стеллу зі своєю родиною, але через синдром Асперґера Стеллі важко відразу порозумітися з родичами Майкла. | | Спочатку було цікаво читати та поступово сюжет ставав передбачуваним та нудним, а оскільки я не велика фанатка шаблонних ромкомів (більше подобаються книги з динамічним сюжетом) і книгу обрала тільки щоб трохи розважитись та відійти від похмурих тем, то повністю прочитати «Коефіцієнт поцілунку» так і не подужала: не дійшовши до середини книги, почала перегортати нудні сторінки, а вже ближче до кінця взагалі закинула читати. Як підсумок - цікавий задум та увагу читача до кінця авторка не втримує.

Чудово, кумедно, мило, сексуально. ❤️Історія на кшталт «Красуні», тільки зі зміною ролей — молода, приваблива та заможна жінка наймає собі компаньйона-чоловіка. Це звучить менш неправдоподібно, коли ми дізнаємося причину цього незвичайного рішення — Стелла, головна героїня, бореться з розладом аутистичного спектру. Я думаю, що авторка представила цікавий погляд на світ і досвід кохання людини із синдромом Асперґера. Для мене Стелла та Майкл були супер милою парою. Він був зачарований нею, коли вона розповідала про свою роботу, а вона була зачарована ним — тим, як він любив свою сім'ю та якою він був людиною. ❤️ Стелла та Майкл справили на мене приголомшливе враження, звичайно ж, у позитивному сенсі. ❤️ Уся історія була неймовірно захопливою для мене — те, як вона розказана, дає мені відчуття чогось неймовірно приємного, ніжного та водночас електризуючого, що неможливо відірватися. Читання було чистим, солодким задоволенням. ❤️ Коли я дійшла до кінця історії, я одночасно переповнювалася радістю та щастям від того, що прочитала щось таке гарне, але також мені було сумно, що ця прекрасна пригода закінчилася. ❤️