Гаська Шиян

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Коли після 321 сторінки збірки рідзвяно-святкових історій не можеш виділити кілька найкращих - це означає ,що збірка просто чудова!

По-перше, якось дуже цілісно укладені оповідання, логічно ,як мені здалось.

По-друге, вони настільки різні сюжетно, що перед очима завжди калейдоскоп нових вражень.

Трохи казки і магії, любові і розчарування, втрати і надії ,але понад усе - багато віри в диво 😇

Це вже друга святкова збірка,яка дуже сподобалась! Кожне оповідання особливе. Цікаво,як на мене, буде і дітям, і дорослим. Цю збірку можна сміливо брати на позакласне читання на уроках української літератури - тут точно є що обговорити з дітьми

Що ще?)Дуже рекомендую!

Це справжня зимова казка, яка огортає теплом та занурює у свято ще з перших сторінок. Ця книжка — як затишна ковдра в холодний вечір, коли за вікном заметіль, а вдома розливається світло від ялинки. У ній ви знайдете не лише історії про зимову магію, а й чудові, такі знайомі дитячі спогади, які нагадують, як пахне святкова атмосфера мандаринками й хрумким снігом.

Автори та ілюстратори книги змогли створити справжній шедевр, де кожна сторінка наповнена теплом і турботою. Історії тут — неначе листівки з дитинства, вони добрі, щирі й змушують задуматися про те, що для кожного з нас означає зима. Це мандри до спогадів про перше святкове диво, перший подарунок, перший смак мандаринок, що змішується із запахом снігу.

Книга чудово підходить для читання всією родиною — вона відкриває двері у світ, де дорослі можуть повернутися в дитинство, а діти відчути, що таке справжня зима з її магією і затишком. "Коли сніг пахне мандаринками" — це як запрошення провести час разом, посміятися, трохи помріяти й повірити, що зима завжди може подарувати маленьке чудо.

Ця книга стане прекрасним доповненням до зимових вечорів і точно залишить по собі теплі спогади, які хочеться зберігати ще довго після завершення зимових свят.

Я боялася читати цю книгу, бо вона про війну. Дарма. Бо вона не про війну, а про бажання виправдати свою байдужість. У якомусь відгуку на Goodreads була фраза, що ця книга про «право на непричетність» — дуже влучно.

Героїня усіма силами намагається довести, що вона має право на «какаяразніца», бо життя коротке, а те, що її хлопець узяв повістку замість того, щоб відмазатись, означає, що то він дурний просто.

Зараз така байдужість та надмірна ліберальність може бути і є шкідливою, бо на кону стоїть існування України як держави. Книга вийшла у 2019 і до сьогодення вона взагалі мені ніяк не резонує. Безхребетність замаскована під свободу викликає змішані відчуття.

Стиль письма Гаськи Шиян мені спочатку не зайшов, бо були довгі речення і мало діалогів, але потім я включилась у темп і почала поглинати текст ложкою, як найсмачніший торт.

Варто зазначити декілька позитивних моментів:

1. Звернення фокусу на жіночий досвід війни. Жінки, з якими спілкується Марта, головна героїня, слугують збірними образами активного жіноцтва та партнерок героїв. Ніхто не може заперечити жінкам у праві переживати спектр найрізноманітніших емоцій, коли коханий на фронті. У книзі показано ніби як дві сторони, як можна із цим справлятися, але через Мартину призму, тому я б не стала повністю покладатися на її сприйняття, а обирати те, що ближче.

2. Сексуальні сцени. Найкращі описи, які мені доводилось читати, зовсім не крінжово!

3. Авторка підіймає теми, про які ми могли задумуватись, але нам було навіть соромно зізнатися собі, що ми про це думали. Натомість вона говорить про це вголос та відверто, почасти навіть різко та безкомпромісно.

4. Справедливі тейки про корупцію, капіталізм, державні установи, соціальні стереотипи навколо війни та вимога обовʼязкової жертовності й стражденності, якщо ти жінка військового, так наче ти не маєш права на прості життєві радощі у такій ситуації.

Книга надзвичайно сильно мене зачепила, а відтак означає, що вона є добре написана. Думаю, не варто все сприймати на віру зі слів головної героїні, а просто відкрити свідомість до альтернативного бачення. Щоправда, не можу ігнорувати рясну внутрішню мізогінію у ставленні до життєвих виборів інших жінок та деякі суперечливі заяви про патріотизм, який у Марти, можна так сказати, відсутній.

Якщо у вас новорічний настрій зʼявився восени, а ближче до свят зовсім вивітрився, то пропоную вам взяти до рук цю книгу.
Звичайно, що коли в творах головні герої діти чи підлітки, то історії можуть бути трохи наївними, але це прекрасно.
І яка б пригода з головними героями не сталась б, які болісні втрати вони не пережили б, що б доля не принесла їм, головне для них всіх - це зустріти зимові свята з найближчими. І в цьому і є справжня магія новорічних свят.
Рекомендую)

Я не прочитала цю книжку на одному подиху. Місцями вона складна, бо ти мимоволі приміряєш якісь історії до себе. Співчуваєш, бо вони правдиві і часто описують болючі досвіди авторок.

Тут і про материнство, і роботу, і вплив совка, і той "прекрасний" ідеал краси, і про захмарні цілі і їх досягнення. Та багато, про що. Лишень хочеться сказати Спасибі всім тим жінкам, що поділилися своїм сокровенним. Історія Ірини Галай, першої українки, що підкорила Еверест викликала щире захоплення.

Книжка важлива. Вона написана жінками для жінок, а я б сказала, що такі історії - то мастрід і для чоловіків, аби краще нас розуміти.

У вирі подій опиняється Марта, її коханий чоловік Макс вирішує йти в армію. Здається, що все ще можна повернути, змінити, відкупитися, але Макс іде за покликом серця.
⠀
Веселе життя жінки кардинально змінюється - моніторинги новин, волонтерська робота та новий погляд на життя.
⠀
Авторка зачіпає важливу тему, яку зазвичай замовчують. Ці мужні жіночки, чиї чоловіки пішли на фронт, змушені тепер боронити не лише своє сімейне гніздо. Більшість з них бере активну участь у волонтерських заходах, шукають меценатів, допомагають адаптуватися переселенцям. У них своя війна.
⠀
Думаю, у кожного знайдуться свої думки на ту чи іншу ситуацію, Гаська майстерно підібрала персонажів до книги - різні соціальні стани, пріоритети та становища, що допомагає ширше глянути.
⠀
Враження від книги у мене доволі двоякі. Наче круто, влучно, але моментами аж гидко від людської байдужості та тваринних інстинктів.

"Яким би не був час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі".

"Моє тихе Різдво" - це збірка короткої прози сучасних українських письменників.

Хоч як я обходжу збірки стороною, та ця книжечка припала мені до душі. Вона вміщає 18 оповідань, які не залишать вас байдужими. Обов'язково натрапите на ту оповідку, яка торкнеться серця.

Ця збірка якраз на часі, тому що вона про нас з вами, про українців, які живуть у дуже непростий історичний період.

✴️Про тих, які зараз змушені втікати від війни за кордон і про тих, які здригаються від звуків сирени тут;

✴️ про волонтерів, які постачають найнеобхідніше бійцям та переселенцям, і військових, які блукають, але ніколи не загубляться, бо їх тримає тепла надійна рука;

✴️про жінок, які мучаться від переживань і не можуть їсти та спати, допоки не почують рідний голос по телефону;

✴️ про колядування у селі і велику родину, яка збирається на Різдво за одним столом;

✴️про особливий смак тертих картопляних голубців та виліплювання грибних вушок;

✴️про обручку з фольги, яка дорожча за всі коштовності світу, подарунки долі та вміння цінувати те, що маємо;

✴️і про окупований Крим, в якому ми обов'язково ще побачимось.

Мій Топ-5 оповідань, які найбільше вразили:
1. "Марто, Марто" Артур Дронь;
2. "Міцна горішка" Надійка Гербіш;
3. "Ідеальний різдвяний сюжет" Мар'яна Савка;
4. "Може не бути інших днів, окрім цих" Катерина Бабкіна;
5. "Казка про життя" Людмила Таран.

Ця зворушлива книга змушує ностальгувати, тривожить, зачіпає за живе, рве серце, болить, водночас наповнює душу теплом, любов'ю до рідної землі, безмежною вірою та надією на краще.

✴️"Диво цього свята полягає в тому, що Христос рождається постійно. Бог, який існує поза часом, стирає тепер час і для людей. У кожному з нас він тепер рождається. Велика радість - стати Йому Вифлеємом".

✴️"...завжди залишається шанс на розраду, на надію, - навіть у найчорнішу мить".

"...коли реальність понуріша, ніж депресивне кіно, яке про неї знімають"

Зовсім інший погляд на війну 27-річної Марти, у якої є все для "щасливого життя": коханий, успішна кар'єра, дім і всі блага комфортного існування.
Але раптом її світ перевертається догори дриґом.
Її Макс, отримавши повістку, вирушає на фронт, а вона опиняється віч-на-віч з усіма обов'язками, які завжди ділилися навпіл

Звикнувши бути за спиною, Марта описує до деталей свою щоденну рутину, яку має долати вже самостійно, відверто, іноді аж занадто, без прикрас і стереотипів, які притаманні суспільству, бо ж якщо ти чекаєш чоловіка з фронту, певно, потрібно відгородитися від всього, що приносить тобі хоч якесь задоволення. Тут героїня, навпаки "з куди більшою радістю поринула би зараз у заповільнене збайдужіння похмілля, у стан, коли наші базові потреби беруть гору над іншими.

Спочатку їй вдається відшукати хоч якусь "рівновагу", починаючи від оплати компослуг, походів до спортзалу та податкової, допомагаючи волонтерам і навіть виїздом за кордон.
Та ніде вона не відчуває захисту, б'ючись як риба об лід, намагається не думати про війну, бути непричетною до всього, що відбувається навкруги. Вона тікає від реальності, та їй не вдається втекти від самої себе і від крихкості цього світу, який може зруйнуватися в одну мить, будь-де.

Марта - це унікальний збірний образ, якому іноді хочеться співчувати і жаліти, а іноді ненавидіти і засуджувати. Вас рватиме на частини, коли читатимете сексуальні сцени з вдовою військового і спогади бідного дитинства, яке припало на 90-ті. Та попри подібні сцени і постійний потік свідомості головної героїні, твір розкриває головне: заперечення дійсності - це лише перший етап на шляху до прийняття неминучого, і все, що відбувається, є нормальним, незважаючи на всілякі накинуті суспільством ролі.

«У кожної людини є право не воювати»

Макс пішов за призовом на військову службу, а Марта залишилась вдома. Старанно намагаючись уникати впливу війни на її життя, Марті таки доведеться їхати у військову частину, займатись волонтерською діяльністю, відчувати холод самотності за спиною.

Вона приймає цей вибір хлопця та вважає його гідним і вартим поваги. Але новий статус жінки, яка чекає коханого з війни, огортає сумом. Можливо, Марті здається, що в стосунках уже є троє: він, вона і держава? Максів світ стає іншим, спільні спогади маліють.

У пошуках себе в цих обставинах Марта роздумовує над багатьма побутовими темами. Тут атмосфера міста в державі війни, життя жінок і сімей без батька військового, спостереження за людьми та роботою державних установ.

Книжка написана дуже відверто. Інколи видається, що еротичних сцен забагато. Але така вже Марта, це її спосіб життя.

Авторка видала книжку задовго до повномасштабного вторгнення. І нова хвиля актуальності несе її в руки читачам.

Читаючи, у мене складалось враження, ніби я потрапила в чиюсь голову. Далеко не все, що там відбувається, мені подобається. Проте це все таке справжнє і належить комусь, хто теж має право на своє щастя і не повинен виправдовуватись за свій вибір.

Марта мала б бути надійним тилом, а натомість хвалиться міцним передком.
Не сприйміть за вульгарність, просто в цій книзі дууууже багато уваги приділяється сексу.
Дуже.
Після таких детальних і красномовних описів я довго не могла навіть думати про брі й камамбер.
⠀
Що ж до частих закидів, що «За спиною» не відповідає очікуванням читачів, то саме завдяки цьому я трохи підняла оцінку. Досить уже чекати, що хтось відповідатиме шаблону.
⠀
Куди Марті волонтерство? Вона любить вечірки, смачно їсти, пити, кохатись, словом, отримувати задоволення від життя. І не приховує цього. І не ліпить із себе іншу. Закритись вдома і чекати хлопця з війни – не її варіант.
Я не засуджую.
Хоч читалось важкувато, через оті деталі ⬆️, але більше - через структуру потоку думок.
⠀
Про «За спиною» чула діаметрально протилежні думки.
Це не зовсім «моє» чтиво, але сміливість авторки ламати стереотипи я оцінила.

Завжди важко писати відгуки на книжки, написані кількома авторами, бо загальна стилістика книги дуже неоднорідна - якісь оповідання сподобалися більше, якісь менше. Але всі вони про віру, про різдвяні дива. Якісь із цих оповідань абсолютно магічні, якісь по-дорослому філософські. А частина з них - просто розбиває серце, бо вони про втрати, в тому числі про втрати на війні…

Мені гірко, що війна просочилася в дитячі книги і стала чимось… Звичним, мабуть, не зовсім підходяще слово. Війна стала контекстом життя, а не порядком денним…
Все ж збірка так продумана, що останні оповідання - цілком магічні і позитивні, тому фінальне враження залишається цілком святковим.
Рекомендую для дітей 9-13 років, а також батькам, щоб освіжити в памʼяті ті проблеми, які тривожили нас в цьому віці і згадати, який він непростий, скільки викликів, невпевненості, складнощів викликає.