Галина Петросаняк

Ця історія написана так щиро, так душевно, що мені спочатку видалося, що вона автобіографічна.

🌿Роман переносить нас в перші дні повномасштабного вторгнення рашистів на територію України. Меланія з 15-річним сином-підлітком вирішує залишити Київ і перебути тривожні часи в Карпатах у своєї старенької тітки, але дзвінок подруги все змінює, тож матір з сином обирають шлях до Німеччини.

На чужині Меланія відчуває невимовну тугу за рідною домівкою. Вона частіше телефонує тітці, прохаючи її розповісти все, що вона пам'ятає про їхню родину. Меланія жадібно вбирає всю інформацію, від якої раніше дистанціювалася, намагаючись вберегти себе від зайвого, непотрібного, як їй видавалося, болю.

Саме в Німеччині жінка знайде ключ до потаємної родинної історії, яку замовчували в її сім'ї, але вона завжди висіла чорною хмарою смутку в їхній оселі.

🌿Книга написана легкою мовою, але читати її боляче, важко морально. Авторка переповідає історію цілої родини, яка потерпала від німців та совітів, що господарювали у Карпатах, жорстоко розправляючись з тими, хто намагався їм протистояти.

Дуже яскраво авторка передає атмосферу життя на Гуцульщині, особливо заглиблюючись в трагічне життя Меланчиної бабусі Паюти, яка мала рідкісний талант до створення співанок, які переходили з уст в уста і згодом ставали вже народною творчістю.

🌿Ця книга про жінку тонкої душевної організації, яка навчилася слухати мову рослин і намагалася забути обійми того єдиного чоловіка, вечори з яким так пахли їй духмяним цейлонським цинамоном;

Про усвідомлення своєї ідентичності та повернення до свого коріння;

Про війну, що змусила переосмислити своє життя та свої життєві цінності;

Про жінок, які зуміли порозумітися без слів, бо не знали мови одна одної, але відчували серцем;

Про тисячі українців, які ніколи не повернулись з чужини до своїх рідних;

І про те, що потрібно берегти історію свого роду, як найцінніший скарб передавати її з покоління в покоління та пам'ятати тих, в яких несправедливо відібрали найдорожче - життя.

Пам'ятати, щоб ніколи більше не допустити повторення.

🌿Ця історія нагадала, що шляхи Господні несповідимі, і залишила по собі неймовірний сердечний щем і такий тихий смуток❤️‍🩹
Щиро раджу!

Вишукане естетичне і концептуальне видання. 9 авторок поділились власним досвідом особливих 9-ти місяців.

Мені особливо запала назва. ПРИ НАДІЇ. Це дуже гарна фраза, можливо, вже й архаїчна. Але яка ж глибина її суті...

Історії дуже різні, що рятує від одноманітності. Тим то й цікаво читати.

Фірмовий стиль Ірени Карпи, де гумор змагається з жорстокою і водночас насиченою реалістичністю досвіду. Власне її розповідь одна із найяскравіших.

Зворушливою є Маріанна Кіяновська.

Деякі менш динамічні, проте щирість та емоційність підкупляють. Особливо, коли читач вже сам не раз (двічі, якщо мова про мене) пережив вагітність. Бо навіть не надто художньо змальовані досвіди таки відгукуються в такому читачеві.

Не всі розповіді сильні, щоб справити враження wow. Не всі авторки мені відомі. Але у кожної з них зустріла якщо не трепет чи покірність перед таким особливим станом як вагітність, то бодай автентичні рефлексії про любов, життя, сенси і цінності.

Адже вагітність - це саме той стан, що спонукає до роздумів про життя. Бо ти стоїш свідком і навіть співучасником його зародження. І не думати, не намагатися медитувати про це неможливо!

Надзвичайно красиве оформлення, колажі, верстка, обкладинка, папір, шрифти....

Але місцями в деяких розповідях хотілося таки глибшого рівня. Або просто глибших авторок.