Френсіс Скотт Фіцджеральд

Шик, блиск, розкіш, бездоганні манери, а за ними – втрати, зради, пустка...
Чи знайдеться хтось, хто не знає класичного сюжету про загадкового Ґетсбі, який піднявся на вершину заради коханої жінки (хоча не факт, бо чимало ознак, що це був лише привід)
Його називали німецьким шпигуном, вбивцею, сином аристократів, але ніхто не знав його насправді. Ніхто й не хотів зазирнути за показне багатство, окрім Ніка. І виявилось, що звичайний чоловік може вартувати більше, ніж усі ті аристократи, що зліталися на його вечірки, як метелики.
⠀
Зізнаюсь, читати «Великого Ґетсбі» у оригіналі було не надто хорошою ідеєю. Діалоги читались легко, а от описи😔 Кілька разів я була близька до відчаю, складала речення, як мозаїку із знайомих і незнайомих слів.
Але я її подужала! Те, що книга білінгвальна - дуже допомагає, надто людям з таким невисоким рівнем знання англійської, як у мене.
⠀
Не буду тисячний раз розповідати про книгу, скажу лише, що історія здалась мені дещо сухою. І тільки завдяки фільму я зрозуміла деякі моменти.

В розповідях «Епохи джазу» автор зібрав оповідання, які, на його думку, відображають дух 20-х років 20 століття. Розпочинають збірку історії, які за вайбом мені нагадували «Тропік рака» Генрі Міллера. Тільки там події відбуваються у Парижі, а тут у США.

Деякі оповідання мали елементи магічного реалізму, деякі я взагалі не зрозуміла. Але найбільше сподобались ці: «От Червінькова Відьма!», «Химерна історія Бенджаміна Баттона» і «Оденки щастя».

Загалом це гарний спосіб познайомитися з думками й життям представників втраченого покоління, подивитися на світ їхніми очима.

«Великий Ґетсбі» - чи не найулюбленіша моя книга про «втрачене покоління». Я дуже люблю естетику епохи «сухого закону» (мабуть роки гри в «Мафію» даються в знаки), а ця книга просто дихає нею.

Спекотне літо на Лонг-Айленді. Молоді, гарні, легковажні й злегка захмелілі від шампаню нащадки знаних американських сімейств проживають своє безтурботне життя. Аж раптом у величезному особняку оселяється Джей Ґетсбі - майстер влаштовувати найгучніші вечірки на Лонг-Айленді, особа екстравагантна і доволі закрита. Про його минуле, власне, як і про його теперішнє, ходить багато чуток, бо все його життя - суцільна таємниця. До чого призведе їх розгадка - нам розкаже його сусід - Нік.
Оповідь книги доволі млосна, лінива, як серпнева муха, в той же час, окремі події дають читачеві такого ляпаса, що заснути не вдасться.

Ця історія не може залишити байдужим, бо жоден її герой - не є абсолютно позитивним, кожен персонаж має свої вади, брудні таємниці і непривабливі слабкощі. Навіть наш оповідач - Нік, підкреслено намагається вивищитись на тлі своїх друзів, постати благороднішим, ніж є на справді.

Ця книга про неймовірну силу духу і цілеспрямованість, яка перетворює голодранця на шанованого багатія. Вона також про байдужість, яка не просто ранить, а й вбиває. Нехай би довкола хоч Армагедон наступив, аби тільки не зачепив ілюзорний спокій і безтурботність богемного життя.

Я якось так швидко прочитала цю книгу у зв'язку з ажіотажом на фільмом у свій, але, мені здається, очікувала чогось більшого. Хоча книга мені сподобалася!

Особисто для мене ця книга не про кохання, не про мрію, а про дружбу. Любовна лінія досить-таки не унікальна і не оригінальна, а ось проблема людської самотності, дружби, спілкування показана красиво. Блиск і шик, присутній у будинку Гетсбі на початку книги і тіло Гесбі в порожньому самотньому будинку наприкінці, як ні що інше, показує нам, наскільки важливо вміти вибирати серед людей друзів, щоб наприкінці свого шляху не залишитися зовсім одним.


Глибину самотності головного персонажа ще більше розкрив для мене приїзд наприкінці книги єдиного родича Джея, батька, про якого протягом книги ні слуху ні духу.

Що ще можна сказати? Книга написана дуже легко і дуже красиво і вкотре підтверджує мої думки про те, що за гарним життям, знаменитими гостями і грандіозними вечірками не завжди ховається така ж щаслива і багата людина, а навпаки: самотня, покинута і потонула у своїх мріях, як Джей Гетсбі.

Час неможливо зупинити чи, то приборкати й змусити вести відлік в минуле, щоб змінити вчинки. Неможливо тримаючись за ілюзію минулого життя, шукати щастя зараз.

Мені шкода головного героя, його мрій, але він вартий поваги за мотивацію вдосконалення себе, за шлях який пройшов за для одної-єдиної миті. Реальної миті, коли зміг дотягнутись до такої бажаної зірки, до зеленого світла.

➖Історію зі сторінок, що відбувається на початку 20-х років в період гангстерських розбірок та яскравого життя, розповідає Нік, котрий ненавмисно став співучасником драматичних подій.

Його сусід Ґетсбі, який був ДУЖЕ багатий та ще більше самотній, та його кузена Дейзі, яка давно одружена, мали спільну історію пʼять років тому. Нарешті випала та ідеальна мить, коли вони змогли знову зустрітись. Ця зустріч стає початком кінця для всіх персонажів.➖

Вперше познайомилась з історією Ґетсбі та Дейзі багато років тому, переглянувши екранізацію, по рекомендації. Фільм повність поглинув мене яскравими декораціями та менш цікавим сюжетом.

Тож опісля мала бажання познайомитись саме з книгою. І на мій великий подив, саме фільм передав більше настрою та емоцій ніж книга.

📍 "Найревніше охороняють ті двері, за якими нічого немає. (...) Можливо, тому, що надто соромно оприлюднювати порожнечу..."©️

🌸 У цій книзі дві анотації. Перша із них (Дік і Розмарі) обіцяє нам любовний трикутник, у який я зовсім не повірила. Це більше схоже на вигадане кохання. Спочатку юна кінодіва, без жодних на те передумов, переконує себе і одруженого чоловіка, що він - кохання всього її життя. Ага, у неповні 18! А вже через роки, Дік, що переживає кризу середнього віку, намагається зализати всі життєві тріщини та невдачі бажанням володіти Розмарі. Саме володіти, а не кохати. Ця цитата тому підтвердження:
📍 "Саме це багато чоловіків і відчувають, коли кажуть, що вони закохані, - бажання, а не те шаленство, з яким всі барви душі змішуються в один темний колір і яким було його кохання до Ніколь."

🕸 Друга анатоція (Дік і Ніколь) звучить значно цікавіше і саме вона заінтригувала мене стосунками між лікарем-психіатром та його пацієнткою. Як вони виникли, коли і завдяки чому стали можливими? Я практично прожила ці непрості відносини разом із героями. Ця частина історії була дійсно цікавою, реалістичною і в це кохання я повірила.

🌸 Якби я не прочитала другої анотації, то закинула б читання уже на першій третині. Все було якось тихо-спокійно-нудно, а до того ж купа зайвої інформації. Якесь незрозуміле вбивство негра. Алкоголізм друга сім'ї. Купання дитини у воді після іншої дитини. Я так і не зрозуміла до чого це все було?

🕸 Окрім історії кохання, у книзі присутні чудові описи краєвидів Франції, Італії, Швейцарії, а також внутрішній бік життя американської богеми. Виявляється, багаті також плачуть...

🌸 Книга складається із трьох частин, мене зацікавила лише друга. Як на мене, без першої та останньої історія була б значно сильнішою, але це тільки моя думка. Хто я така, щоб сперечатися із класиками?

Багатошарова історія успіху молодика, який заради уявного ідеалу, заради минулого жив майбутнім. Теперішнє для нього було лише відстанню, відрізком, який потрібно перечекати, переступити, аби нарешті досягти того далекого зеленого вогника з майбутнього.

Трагічна історія, хай скільки б поваги до головного героя ми не відчували за його волю, витривалість, цілеспрямованість; хай яким би ницим і жалюгідно жорстоким не виявилось «вище» суспільство, до якого дотягнувся наш герой.

Мораль чітка - застрягаючи в минулому, ми неминуче отримаємо болісного ляпаса від теперішнього; живіть для себе, сьогодні, зараз.

Думаю, особливо сьогодні «Великий Ґетсбі» згодиться читати усім нам, які потребують прихистку від нинішньої напруги і тривоги - роман перемикає на іншу хвилю рефлексій.