Френсіс Скотт Фіцджеральд
Френсіс Скотт Фіцджеральд – американський письменник, автор багатьох романів та оповідань про покоління «епохи джазу», яскравий представник так званого «втраченого покоління».
Хлопчик спочатку навчався у католицькій школі у Нью-Джерсі, а далі, склавши іспити, вступив 1913 року до вельми престижного Принстонського університету.
Навесні 1917 року США вступили у Першу світову війну. Ф. С. Фіцджеральда призвали до армії. Переконаний, що приречений на загибель, у військовому таборі, куди молодь послали на військове навчання, він працює над першим у своєму житті романом «Романтичний егоїст».
У 1920 р. під назвою «По цей бік раю» (This Side of Paradise) роман побачив світ і молодий автор одразу ж став знаменитим та забезпеченим.
У грудні того ж таки 1920 року виходить перша збірка оповідань Фіцджеральда «Спокусниці і філософи» (Flappers and Philosophers), а наступну (1922) він назвав «Оповіді джазової доби» (Tales of the Jazz Age) і тією назвою чітко визначив цілий період американської історії.
Майже водночас (1921) виходить другий роман Фіцджеральда «Прекрасні й приречені» (The Beautiful and Damned).
За життя письменника критики визнавали його найкращим твором роман «Великий Гетсбі»(The Great Gatsby, 1925). Після його смерті високого поцінування здобула й «Ніч лагідна» (Tender Is the Night, 1935), а після посмертного видрукування незавершеного роману «Останній магнат» (The Last Tycoon, 1941) промайнула небезпідставна думка про те, що саме йому судилося б бути шедевром Фіцджеральда.
Особисто для мене ця книга не про кохання, не про мрію, а про дружбу. Любовна лінія досить-таки не унікальна і не оригінальна, а ось проблема людської самотності, дружби, спілкування показана красиво. Блиск і шик, присутній у будинку Гетсбі на початку книги і тіло Гесбі в порожньому самотньому будинку наприкінці, як ні що інше, показує нам, наскільки важливо вміти вибирати серед людей друзів, щоб наприкінці свого шляху не залишитися зовсім одним.
Глибину самотності головного персонажа ще більше розкрив для мене приїзд наприкінці книги єдиного родича Джея, батька, про якого протягом книги ні слуху ні духу.
Що ще можна сказати? Книга написана дуже легко і дуже красиво і вкотре підтверджує мої думки про те, що за гарним життям, знаменитими гостями і грандіозними вечірками не завжди ховається така ж щаслива і багата людина, а навпаки: самотня, покинута і потонула у своїх мріях, як Джей Гетсбі.
Мені шкода головного героя, його мрій, але він вартий поваги за мотивацію вдосконалення себе, за шлях який пройшов за для одної-єдиної миті. Реальної миті, коли зміг дотягнутись до такої бажаної зірки, до зеленого світла.
➖Історію зі сторінок, що відбувається на початку 20-х років в період гангстерських розбірок та яскравого життя, розповідає Нік, котрий ненавмисно став співучасником драматичних подій.
Його сусід Ґетсбі, який був ДУЖЕ багатий та ще більше самотній, та його кузена Дейзі, яка давно одружена, мали спільну історію пʼять років тому. Нарешті випала та ідеальна мить, коли вони змогли знову зустрітись. Ця зустріч стає початком кінця для всіх персонажів.➖
Вперше познайомилась з історією Ґетсбі та Дейзі багато років тому, переглянувши екранізацію, по рекомендації. Фільм повність поглинув мене яскравими декораціями та менш цікавим сюжетом.
Тож опісля мала бажання познайомитись саме з книгою. І на мій великий подив, саме фільм передав більше настрою та емоцій ніж книга.
🌸 У цій книзі дві анотації. Перша із них (Дік і Розмарі) обіцяє нам любовний трикутник, у який я зовсім не повірила. Це більше схоже на вигадане кохання. Спочатку юна кінодіва, без жодних на те передумов, переконує себе і одруженого чоловіка, що він - кохання всього її життя. Ага, у неповні 18! А вже через роки, Дік, що переживає кризу середнього віку, намагається зализати всі життєві тріщини та невдачі бажанням володіти Розмарі. Саме володіти, а не кохати. Ця цитата тому підтвердження:
📍 "Саме це багато чоловіків і відчувають, коли кажуть, що вони закохані, - бажання, а не те шаленство, з яким всі барви душі змішуються в один темний колір і яким було його кохання до Ніколь."
🕸 Друга анатоція (Дік і Ніколь) звучить значно цікавіше і саме вона заінтригувала мене стосунками між лікарем-психіатром та його пацієнткою. Як вони виникли, коли і завдяки чому стали можливими? Я практично прожила ці непрості відносини разом із героями. Ця частина історії була дійсно цікавою, реалістичною і в це кохання я повірила.
🌸 Якби я не прочитала другої анотації, то закинула б читання уже на першій третині. Все було якось тихо-спокійно-нудно, а до того ж купа зайвої інформації. Якесь незрозуміле вбивство негра. Алкоголізм друга сім'ї. Купання дитини у воді після іншої дитини. Я так і не зрозуміла до чого це все було?
🕸 Окрім історії кохання, у книзі присутні чудові описи краєвидів Франції, Італії, Швейцарії, а також внутрішній бік життя американської богеми. Виявляється, багаті також плачуть...
🌸 Книга складається із трьох частин, мене зацікавила лише друга. Як на мене, без першої та останньої історія була б значно сильнішою, але це тільки моя думка. Хто я така, щоб сперечатися із класиками?
Трагічна історія, хай скільки б поваги до головного героя ми не відчували за його волю, витривалість, цілеспрямованість; хай яким би ницим і жалюгідно жорстоким не виявилось «вище» суспільство, до якого дотягнувся наш герой.
Мораль чітка - застрягаючи в минулому, ми неминуче отримаємо болісного ляпаса від теперішнього; живіть для себе, сьогодні, зараз.
Думаю, особливо сьогодні «Великий Ґетсбі» згодиться читати усім нам, які потребують прихистку від нинішньої напруги і тривоги - роман перемикає на іншу хвилю рефлексій.
