Ієн Флемінг

Побачила цю книгу випадково у книгарні і незаплановано її купила.
Щодо самої книги.
По-перше, було дивно від назви, тому що всі ми звикли завдяки фільму, що Казино Рояль.
Після прочитання книги тепер мені все-таки назва Руаль ближче, тому що тут гарно пояснено, чому така назва.
По-друге, книга містить в собі купу стереотипів відносно жінок. Мабуть, на той час, коли писав автор, це було нормою. Так насміхатись, знецінювати свою колегу із-за того, що вона жіночої статі.
По-третє, важко було читати сцени із самою грою в покер. Я на ньому не розуміюсь, тому нічого з того не зрозуміла, як Бонд все-таки виграв. Хоча в самому вступі було сказано, що автор так детально все описував, щоб будь-хто міг зрозуміти цю гру. В мене не вийшло:)
Сам вступ, до речі, дуже цікавий. Він сповнений фактів, міфів про самого Бонда. І для мене це було також певним відкриттям, бо до того з даним персонажем знайома була лише з фільмом.
Тому дякую Readeat, що ця книга була на видному місці в магазині, і я її так собі зненацька вирішила купити і відразу прочитати.

Здається я все-таки не люблю детективи.

І Голдфінгер не став винятком, все дуже передбачувано та банально. Бонд якийсь абсолютно не виразний, і досить дивно читати про те, як його мучать душевні муки після крайнього вбивства. Адже він агент секретної служби, де ще й із правом на вбивство, і це абсолютно нормальна частина його роботи. Але ні, ми наполегливо страждатимемо. Вбивати та страждати. І ще раз. А потім горілки, та більше. І бажано з мартіні. Якщо напиватися – то красиво.

Вже не знаю, чому цей роман вважається найкращою книгою Флемінга, але, якщо це правда - ясно, до Бонду більше ні ногою. Це один із тих випадків, коли, напевно, краще вже фільм подивитися - там, як мінімум, чудовий Шон Коннері.