Нові відгуки

Філіп К. Дік Зібрання короткої прози, том №1. Видавництво Жупанського, 2019 рік. До першого тому увійшли оповідання за 1947 - 1952 роки. Під час читання ви поринете в неймовірну атмосферу світів Філіпа К. Діка. Вас буде переміщено в майбутнє, потім в космос, а згодом ви поринете в минуле. Також письменник не забував про сьогодення (станом на той час), і активно пропрацьовував соціально-побутові проблеми (кохання, конкуренція, сусідські розбірки та ін). Мене вразила віра письменника в людство. Попри вчиненні помилки його персонажі намагаються все виправити або знайти більш людяний шлях. Правда шляхи вирішення певних проблем вони обирали надто радикальні))) Всі оповідання повністю поглинають увагу не за рахунок фантастичної складової, а через присутність людського фактора. Всі персонажі дуже добре психологічно прописані, бо вони думають, їм болить, вони жорстокі, і в той же час можуть радіти як звичайні люди. Тема ненависті та жорстокості в людському суспільстві прописана геніально. Взагалі тематика оповідань настільки різна, що просто розмазує по стіні 😊 Найбільше мене зачепили оповідання: "Няня", "Друга модель", "Дударі з лісу", "У саду". Окремо хочу подякувати перекладачам. Текст читається дуже легко та невимушено. Моя оцінка 10/10 Однозначно буду чекати четвертий том. Сподіваюсь його видадуть цього року.

Філіп К.Дік. Повне зібрання творів, том №2. Видавництво Жупанського, 2023 рік. #фантастика Другий том мені сподобався також. Рекомендую всім поціновувачам жанру. Тут зібрані оповідання за 1952-1954 роки. Тематика цих оповідань з дуже нестандартним поглядом на світ. Автор намагався показати дії нестандартних героїв (мутантів, андроїдів, іншопланетних представників) через призму їх світосприйняття. Манера подачі дуже відрізняється від інших фантастів. Філіп К. Дік може описати простими словами складні, здається навіть несумісні речі, тоді як інші представники жанру вдаються до філософії чи драматичного фіналу. Оповідання, які найбільше зачепили: "Світ, якого вона жадала", "Рейд на поверхню", "Планета якої не було", "Містечко", "Тоні і жуки", "Ніщ-О". Моя оцінка 8 з 10.

Філіп К. Дік у романі "Убік" знову доводить, що він не просто письменник наукової фантастики, а справжній метафізичний пророк літератури ХХ століття. У цьому творі з надзвичайною витонченістю поєднано футуристичні технології, філософські питання буття та химерну параною, яка постійно вислизає з-під контролю як героїв, так і читача. Світ "Убіку" — нестабільний, фрагментований, підважений у самому своєму фундаменті. Час пливе назад, предмети втрачають свій сенс, реальність розшаровується. Дік використовує улюблену ним тему — хиткість існування — і доводить її до майже клаустрофобічної досконалості. У центрі історії — Джо Чіп, звичайний співробітник незвичайної компанії, який втрачає ґрунт під ногами. Його боротьба за розуміння того, що відбувається, пронизана абсурдом і тривогою. І на цьому тлі з'являється Убік — загадкова субстанція, продукт, можливо — Бог, можливо — ілюзія, можливо — остання надія на порятунок. Роман вражає темпом, зламами сюжетної логіки, які, однак, ніколи не є безглуздими — за кожним кроком стоїть глибока ідея. Мова жива, енергійна, сповнена гумору, сарказму та глибокої меланхолії. “Убік” — це не просто книга, а психотропний досвід, після якого світ уже ніколи не буде таким, як раніше. Дік запрошує читача в лабіринт, але не дає карти — і саме в цьому полягає його геній. Це твір, що провокує, змушує сумніватися, і водночас відкриває надзвичайні горизонти. Обов’язковий до прочитання для всіх, хто цінує не просто фантастику, а глибоку, неспокійну, сміливу літературу.

«Затьмарення» — один із найтемніших, найглибших і, безперечно, найособистіших романів Філіпа К. Діка. Тут вже менше звичних для автора інтергалактичних імперій і андроїдів, натомість більше — болю, тривоги, спотвореної свідомості та безжальної правди про світ і людину в ньому. Це книга, яка наче розщеплює реальність на атоми — і не тому, що в ній описані дивовижні технології, а тому, що вона стосується того, що реальність роз’їдає зсередини: залежності, параної, втрати себе. У центрі сюжету — спецагент Боб Арктор, що працює під прикриттям і розслідує розповсюдження небезпечного наркотику Субстанція Д, поступово сам втрачаючи особистість через його вживання. Тема роздвоєння свідомості тут набуває особливої сили: герой не просто грає дві ролі, він поступово перестає розуміти, ким є насправді. Усе це посилюється моторошною атмосферою світу, де навіть поліцейські не знають, хто за ким стежить, і де будь-яка ідентичність розмивається. Стилістично роман сповнений характерної для Діка фрагментарності, потоку свідомості, тривожних, часом хаотичних діалогів. Але це не недолік — це форма, яка ідеально передає внутрішній стан персонажа і стан суспільства загалом. «Затьмарення» — це роман про крах не лише однієї людини, а й усього світу, де правда, довіра та любов більше не мають значення. Це один із найболючіших і найчесніших творів Діка. Не стільки фантастика, скільки сповідь. Книга написана зсередини досвіду залежності, параної і втрати — й саме тому вона справжня. «Затьмарення» не полегшує, не втішає, не обіцяє просвітлення. Але це той самий Дік, який, з-поміж всіх фантастів, чи не найточніше торкається самої суті буття — тендітної, тривожної, дивної, як світ, що зникає перед очима.

«Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіп К. Дік — глибоке дослідження людяності через призму технологій «Чи мріють андроїди про електричних овець?» — це науково-фантастичний шедевр, який, хоч і розгортається в майбутньому світі, ставить одвічні питання про природу людяності, мораль, ідентичність і технології. Написаний Філіпом К. Діком у 1968 році, цей роман підняв питання, що залишаються надзвичайно актуальними і сьогодні: чи може штучний інтелект мати власні почуття? Чи може андроїд мріяти про те, щоб бути «живим», як людина? Історія слідує за Рікером Декардом, мисливцем на андроїдів, в постапокаліптичному світі, де штучно створені істоти, яких людство використовує для робіт на колоніях, здобули власну свідомість і почали ставати все більш «людськими». Андроїди — це складні і багатогранні істоти, які розмірковують над своїм місцем у світі і намагаються зрозуміти, чому вони не схожі на людей. Водночас, люди, на чолі з Декардом, теж мають проблеми з визначенням, де межа між «живими» і «мертвими», де реальність ідеалізується за допомогою технологій, і чи є різниця між природними і штучними емоціями. Однією з основних тем роману є пошук ідентичності в умовах тотального технологічного прогресу. Що робить людину людиною? Чи має значення фізичне тіло, якщо ти здатен на емоції, прагнення, страждання? Дік не дає простих відповідей, натомість створює простір для роздумів, де технології і людяність переплітаються, створюючи глибокий контекст для моральних дилем. Люди і андроїди в романі намагаються знайти сенс у своїх існуваннях, і кожен із них бореться з питанням, що є «істинним», а що — лише вигадкою. Філіп К. Дік ставить важливе питання: що є справжнім життям? У романі, де все здається фальшивим — від штучно створених овець до програмованих почуттів — кожен персонаж шукає власну істинну сутність. У цьому контексті роман нагадує філософський екзистенціалізм, ставлячи питання про свободу волі, власне «я» і нашу здатність переживати істинні емоції в умовах механічного світу. Крім того, важливою є і тема екології та технологічного домінування, що глибоко вкорінена в сюжеті роману. Планета Земля після світових війн і техногенних катастроф стала непридатною для життя, що підштовхує людей до створення андроїдів, які стають витратними і нечесними «замінниками» живих істот. Через цей мотиваційний контекст Дік ставить під сумнів не тільки технології, але й відношення людей до природи та інших живих істот. «Чи мріють андроїди про електричних овець?» — це більше ніж просто класичний приклад наукової фантастики. Це глибока рефлексія про природу людини та її місце в світі, де технології не лише змінюють навколишній простір, але й саму суть людських емоцій. Складні моральні вибори, у яких опиняються герої, змушують читача задуматися над тим, чи можемо ми вважати справжнім те, що створено технологічним прогресом. Роман Філіпа К. Діка — це не лише твір для любителів наукової фантастики, це літературний твір, який ставить питання, важливі для будь-якої епохи. Під виглядом футуристичної казки, він розкриває глибину людських переживань, що змушують читача задуматися про власну природу і майбутнє технологій.

📗 Філіп К. Дік "А тепер зачекайте до минулого року", Комубук. В романах Філіпа К. Діка ви майже напевно можете очікувати інопланетян, космічні кораблі, роботів, вживання наркотиків, параною, погані шлюби, перекоси у часі, альтернативні всесвіти і дуже неточну психологію. Цей роман виглядає дещо застарілим (врешті-решт він 1966 року) з точки зору технологій, але Філіп К. Дік був одним із великих середини минулого століття, і я з задоволенням прочитала цей оригінальний погляд на подорожі в часі. Дві головні нитки сюжету пов’язані з лікарем, який не може вийти з шлюбу без кохання. Йому також потрібно нон-стоп рятувати життя іпохондричного деспота, який має змінити жахливу міжгалактичну угоду, що втягує землян у війну. І, звісно, є наркотики та подорожі в часі. Ерік Світсент — персонаж зі складними проблемами, для яких немає очевидних рішень. Його дружина - відчайдушна маніпулятивна наркоманка Кеті Світсент (очевидно, ФКД надихався однією зі своїх п'яти дружин). У цьому романі високий рівень мізогінії, і дуже очікувано дружина головного героя не сподобалася учасникам нашого клубу. Хоча її наркоманія та залежність були описані дуже добре, проблемам Кеті важко співчувати, вона здається вкрай неприємною. Проте Ерік дратував мене більше. До кінця книги він став геть жалюгідним, коли збирався вбити себе. ✅Сюжет хороший, цікавий і стрімкий. ❌ Забагато розповіді про напружені стосунки Еріка та Кеті, натомість подорожі в часі чи вживання наркотиків відійшли на другий план. Тристороння міжгалактична війна теж відіграє другу скрипку відносно того, як сильно чоловік ненавидить свою дружину. ✅Що мені подобається — легкість і ясність, з якими автор передає еластичність, ненадійність і нелінійність сприйняття, коли на героїв діє галюциноген. ❌Я також хотіла б дізнатися більше про JJ-180. Чому більшість людей подорожують у минуле, Світсент — у майбутнє, а Молінарі переміщається вбік в альтернативні реальності? ✅Є цікаві персонажі: хамський і диктаторський лідер землян Джино Молінарі, який, однак, готовий пожертвувати своїм життям (кілька разів), щоб вивести Терру з війни; мільярдер Вірджил Акерман, ностальгічний старий дивак, достатньо багатий, щоб просто відновити минуле. ❌Вся наука та наслідки подорожей у часі та багатьох вимірах тут здебільшого ігноруються. ✅Геніальний план, який придумав Молінарі, щоб зробити себе «безсмертним», також справді цікавий, як і його психосоматичні хвороби. ❌ У книзі представлено масу тем і науково-фантастичних концепцій, які можна краще розвинути. ФКД створює захоплюючі сюжетні лінії, але поспішно перестрибує до інших без жодної розв’язки. «Зачекайте до минулого року» — це підбірка багатьох улюблених тем, тропів і одержимостей Діка, що стане гарним вступом для читача, який тільки починає знайомитися з ФКД. Я з задоволенням прочитала цю книгу за пару вечорів. Незважаючи на досить мляву кінцівку, твір все ж вартий уваги, і його дуже легко читати.

📗 Філіп К. Дік "Убік". Після того, як я спробувала свої сили з романом ФКД "А тепер зачекайте до минулого року" та двома томами оповідань, настав час взятися за один із наріжних каменів фантастики Діка - "Убік". Це не класичний сюжет гостросюжетного роману. Насправді ми ближче до філософської історії. Від Місяця до міста Де-Мойн, через Цюрих і Нью-Йорк, з 1992 по 1939 рік, від світу живих до світу майже мертвих... Роман починається як класична науково-фантастична історія про суперництво між двома футуристичними компаніями, а потім стає чимось зовсім іншим. Дік іронізує щодо споживацтва: у його уявному майбутньому (1992!) кожній дії передує оплата монетою (відчинити холодильник, випити кави, відкрити двері в свою квартиру, відкрити кран, увімкнути телевізор). Споживчим товаром стає навіть смерть: вона призупиняється, та у стані "напівжиття" людина експлуатується на благо живих. Стиль Філіпа Діка полягає в тому, щоб писати так, аби до останнього розділу ви не знали, що правда і реальність, а що фантазія. Не завжди можна сказати, хто мертвий, а хто живий, важко зрозуміти, що відбувається і чому. Ви множите гіпотези щодо поточної ситуації, але автор постійно руйнує вашу впевненість, поки ви не засумніваєтесь у тому, що таке реальність. Ви постійно орієнтовані на гіпотезу, яку наступний розділ руйнує. І є цей таємничий "Убік". Сама назва книги є центральною загадкою роману. Що таке "Убік"? Взірець споживацтва, яке прославляють ці маленькі рекламні гасла на початку розділів? Бренд пива? Зубна паста? Заправка до салату? Інструмент, створений Еллою? Матеріалізація бажання вижити? Бог чи маркетинг? Автор залишає велике поле для суб’єктивної інтерпретації читачем того, чим може бути "Убік". Ми з Діком не дуже добре ладнаємо. ❌Автор вводить деякі цікавезні елементи, але потім не заглиблюється в них, і я б назвала їх несуттєвими для сюжету (телепати, псі, інерціали, талант Пет). ❌Мені подобаються його ідеї та образи, але мені зовсім не подобаються його двовимірні персонажі. Головний герой — звичайна людина, трохи ледачий і поверхневий, нездатний відкладати гроші, щоб заплатити за відкриття дверей власної квартири. Про інших персонажів говорити немає сенсу, тому що Дік не витрачає час і сторінки на їх розвиток. ❌Інколи діалоги між героями жахливі... схоже на сценарій поганої телевізійної реклами (може в цьому й суть?) Ця книга, безумовно, красива, і я розумію, чому її вважають шедевром Діка, але вона з біса заплутана. З усіма цими складовими можна було б написати роман принаймні вдвічі довший, набагато глибший. Роман не позбавлений звичайних недоліків автора, але має чудовий кінець. Ласкаво просимо в гіпотетичну паралельну реальність: тривожне майбутнє, яке бачив Філіп К. Дік.

Америка майбутнього. Люди живуть в закритих зонах під захистом поліцейських. В той же час Америкою прокочується епідемія: величезна кількість людей, особливо молоді, підсідає на небезпечний наркотик Препарат С. Наркослідчий Боб Арктор працює під прикриттям, живе і спілкується з наркоманами, щоб поступово вийти на тих, хто виробляє цей страшний наркотик. Хоча в жанрі цього роману вказана наукова фантастика, фантастичного тут практично немає. Лише шифрувальний костюм і пару дивних пристроїв, якими користується Арктор. Сюжет специфічний з місцями огидними сценами і нецензурною лексикою. Але написано автором настільки майстерно, що незважаючи на неприємну тематику, я знаходила протягом роману ті гачки, завдяки яким було цікаво читати далі. Як сказано в анотації, головний герой Боб Арктор сам безнадійно підсів на новий наркотик. Тому щасливого фіналу для нього бути не могло. Проте коли мені залишилось прочитати пару останніх глав, я все одно була обурена сюжетом і подробицями. Адже це був страшний реалізм, до якого я не була готова! На щастя, останні глави розставили все на свої місця, повернули в цей роман обіцяну фантастику і пояснили головну детективну інтригу. Це майстерно написана страшна історія про вибір людини і його наслідки. Історія, яка залишає слід після прочитання, але яку не захочеться перечитувати. Чи буду я читати в майбутньому інші твори автора? Так, однозначно)