Спершу про хороше: враження позитивне, особливо від кінцівки. Багато ситуацій легко можна віднайти у своєму житті й винести для себе нову поживу для роздумів :)
З того, що не сподобалось: можливо, вона занадто коротка. Я б хотів більше деталей, прожити досвід героя дещо глибше.
Однозначно рекомендую
Анонім
«Фієста. І сонце сходить» — перший великий роман Ернеста Гемінґвея, який став маніфестом "втраченого покоління", молодих людей, які пережили Першу світову війну і не змогли знайти себе в мирному житті. Це твір, сповнений зовнішнього динамізму — корида, подорожі, вино, танці — але за цією яскравою оболонкою криється глибока внутрішня спустошеність і самотність.
Стиль Гемінґвея тут уже сформований: короткі речення, емоційна стриманість, відмова від зайвих прикрас, але саме це й створює враження суворої, майже документальної правди. Він не виголошує — він показує, дозволяє читачеві самостійно дійти до болю і прозріння.
У центрі роману — нещасливе кохання між Джейком Барнсом і леді Брет Ешлі, яке неможливе через фізичні й душевні рани. Але головне — це атмосфера: Париж, Памплона, вино, розмови — і той порожній, злегка п’яний смуток, який неможливо приховати жодною фієстою.
Цей роман — не про втечу від війни, а про спробу жити після неї. Гемінґвей не моралізує, він дає голос поколінню, яке більше не довіряє високим словам, але ще шукає істинне життя.
«Фієста» — це тиха елегія безгеройного часу, що звучить актуально і сьогодні.
Анонім
Сантьяго — старий рибалка, який виходить у море ловити велику рибу. І це вся фабула. Але за цим — боротьба з природою, собою, часом. Діалоги тут часто йдуть усередині голови героя, і це створює особливу тишу й глибину.
Для мене це історія про гідність у поразці. Про те, що головне — не результат, а зусилля.
Рекомендую тим, хто втомився — ця книжка не підбадьорює, але очищує
Анонім
Котолог
