Ернест Гемінґвей

Читала її ще в школі, а потім і пізніше починала. Але то все не те.

Зараз ця книжка звучить зовсім по-іншому. Ні, шепіт морських хвиль, відлуння боротьби чоловіка з акулами, голоси його і хлопчика ті ж самі. Але я відчула глибину розповіді, її красу.

І я щось пригадала, коли вчителька розказувала про ті el mar та la mar - що рибалки говорили про море в чоловічому роді, а старий так по-любовному, в жіночому.

Це книжка про боротьбу, повагу до природи, її красу, і те, що часом життя дуже несправедливе. Самотність і несподівану дружбу навіть попри велику різницю у віці.

Вкрай мальовнича книжка, в моїй уяві поставала гарною морською картиною з хмарками, туманами, пташками і рибками. А ще, вона сумна і часом меланхолійна, але не надто, щоб набриднути. І в тому всьому вона прекрасна.

Я люблю збирати твори одних авторів. Гемінґвей, Кундера, Ішіґуро, Кінг, Пратчетт. І поступово їх читати. От настала черга перечитати українською Гемінгвея.

Ця невеличка книжка розповідає про роки життя письменника у Парижі. Написана згідно знайдених нотаток через багато років після подій у ній.

Молодий письменник мріє про славу, гроші і пошук себе. Нові друзі та знайомства, відомі вже пізніше Фітцджеральд і Гертруда Стайн, бідність і перші продані оповідання, позичені книжки і мандрівки з міста, в якому завжди свято. Хоч і не без труднощів, але з любов'ю та ностальгією за минулим та молодістю.

Дуже атмосферно. Тепер би знову побувати в Парижі і пройтися місцями знаменитостей, згаданих у творі.

“Якщо тобі пощастило в молодості пожити в Парижі, то хоч би куди потрапив далі, решту життя він уже буде з тобою: Париж - це свято, яке завжди з тобою”.
У моєму випадку цю відому цитату варто перефразувати на щось типу: «якщо тобі пощастило прочитати в молодості цю книгу, то решту життя вона буде з тобою».

Книга не містить наскрізного сюжету чи головних героїв, окрім самого Гема. І, зрідка, на задньому фоні, – дружини й сина. На сторінках ви також зустрінете Джойса, Гертруду Стайн, Езру Паунда, Алістера Кроулі, Фіцджеральда з його дружиною Зельдою.

«Свято...» написане на основі нотаток про його молоді паризькі роки, які Гемінґвей знайшов на схилі літ, а сама книга вийшла вже після смерті автора. Тим не менш, вона дуже легка й елегійна. В ній багато світла, адже Париж - місто-свято, і його присутність відчувається у кожному рядку, й навіть між рядками. В кафешках, де автор писав свої ранні твори; в барах, де зустрічається із визнаними письменниками; у вуличках, де гуляв із дружиною, не маючи гроша в кишені; в квартирі Ґертруди Стайн, де знайомився з творчою богемою.

Такими книгами треба просто смакувати, не задумуючись про структурованість чи "що хотів сказати автор?". Вона про вміння просто радіти життю і насолоджуватись тим самим моментом.

Перечитування «Свята, яке завжди з тобою» - моя маленька Guilty Pleasure. Я прекрасно розумію ідилічність і часову відірваність книги від реальності, але це моя данина власній читацькій молодості, яка почалася десь поміж сторінок Гемінґвеєвих творів. А прекрасне оформлення чудово це доповнює.

Гемінґвей пише влучно, пише так, що ти провалюєшся в його історії. Хоча деякі спочатку викликають подив, а потім вмикається оте "бінго".

Власне для мене це зараз важка збірка. Автор пише про війну, що недивно, адже сам воював. Та це зараз спрацьовує тригером, фізично часом боляче відчитувати емоції та переживання його героїв. Так, це майстерність занурити читача у світ слова. Так, він Нобелівський лауреат з чималим доробком, але певно не в цей момент.

Чи варто зовсім закидати і відкладати книгу? Не думаю. Чи потрібен настрій і налаштуватися? Думаю, так.
Чи потрібна вона у власній бібліотеці? Звісно. Класика має бути прочитана, відчитана по змістам і осмислена.

І загалом видання красиве, тому варто взяти.

Як же це було прекрасно! Історія Фітцджеральда сподобалась найбільше! Тут життя, як воно є — сумбурне, меланхолійне, часто монотонне, тривожне, радісне, галасне. Гемінґвей — ліки для душі.

."Все у нього було старе, окрім очей, а очі кольором були схожі з морем, веселі очі чоловіка, що не здається ."
Роман-притча Гемінґвея "Старий і море" з розряду тих, які всі ми колись читали у школі, але сприймали його тоді зовсім не так, як потрібно, або ж зовсім забули...
А дарма, адже автор отримав саме за цей твір у 1953 Путцелірівську, а у 1954 Нобелівську премію. Сам Гемінґвей говорив, що "Старий і море" є своєрідним епілогом його життя та кращим серед творів.

Сюжет розповідає про старого кубинського рибалку Сантьяго, якому випала можливість впіймати найбільшу здобич його життя, величезну рибину. За описом відчайдушної боротьби з самою природою насправді криється набагато більше (саме й тому роман-притча).
Всепереможним гімном звучать слова ..."людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати неможливо."
Внутрішня перемога над собою, ось на що надихає твір. Його можна перечитувати неквапно, розмірено, і щоразу відкривати нові сторони.
Дуже відчутною була самотність. Навіть Манолін - хлопчик, який допомагав і навчався всього у Сантьяго не міг витіснити тієї самотності.
І найголовніше - атмосферність. Читаючи, ти немов сам тихенько гойдаєшся на хвилях, вдивляючись ген за горизонт, чуєш далекі крики чайок, відчуваєш себе крихітною піщинкою у світі.

"Старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку, і позбавити її, а коли й чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача."

Дякую, @stary_lev за якісно пророблену роботу, неймовірне оформлення та можливість читати такі твори рідною мовою!
Абсолютно точно можу сказати, що хочеться бачити всю серію на домашній книжковій полиці.💓

Мої відносини з легендарним письменником-репортером-боксером-мачо-війсковиком-ветераном-батьком до цієї книги базувались лише на читанні «Старий і море» ще у школі та «Фієсти» на початку моєї читацької «кар’єри».

Перший текст мене-дитину вразив, та навряд щось особливе по собі лишив. Другий, про втрачене покоління, взялась читати голими руками, себто непідготованою як слід. Мабуть, тому не змогла оцінити роман, що його вважають одним з кращих у Гема.

І от теперачки на полицях збірка, яку розумію в межах часо-просторового та світоглядного становлення її автора.

«Свято...» - романтичні оповідки з життя молодого Гемінґвея, який тільки-но намагається зманеврувати від журналістики до письменства; який плинно вливається у коло тогочасних митців-інтелектуалів; який вперше стає чоловіком, батьком; який вперше зраджує.
Уся ця атмосфера амбіцій, творчих пошуків, мистецької бідності, першої дружби, кохання, наставництва читач сприймає крізь паризький шарм запашних і не дуже кав’ярень, квартирників, задушевних посиденьок і невинних пригодницьких халеп.

У цій збірці Гемінґвей романтичний. Тут йому ще далеко до Гема-пияка, який лікується у психлікарні.
Мабуть, тому цей текст претендує стати особливим для усіх його читачів.

Якщо ви любите читати про пригоди, Вам точно сподобається, рекомендую її всім.
Автор описує боротьбу людини з природою про те, як важко досягти своєї мети, але важливо не здаватися і йти до кінця.

«Старий і море» Ернеста Хемінгуея — це літературний шедевр, якому було присуджено Нобелівську премію. Потужна проза Хемінгуея занурює читача в епічну боротьбу між людиною та природою, створюючи майже відчутну напругу, яка тримає вас на гачку до самого кінця.

Ця історія досліджує такі теми як людський дух, наполегливість і силу природи. Вона про терпіння, вміння чекати та віру.

Ще одна тема — це старість. Головний герой Сантьяго — літній чоловік, який більшу частину свого життя займався ловлею риби. Попри фізичну слабкість, він відмовився кидати свою пристрасть до риболовлі, навіть якщо не зловив жодної риби за вісімдесят чотири дні. Хоча Сантьяго могло довго не щастити, його здатність дивитися на наступний день і знаходити причину йти далі є свідченням його характеру та стійкості. Хемінгуей зобразив старість Сантьяго, як цінне надбання, яке дало йому досвід, знання та мудрість.

У новелі також досліджується тема дружби. Сантьяго зав’язує тісні стосунки з хлопцем, на ім’я Манолін, який захоплюється і поважає його. Їхня дружба показує, що вік, соціальний статус і культурні відмінності не повинні бути перешкодою для людського спілкування.

Кульмінацією є битва між людиною та природою, яка є і внутрішньою, і фізичною. Своїм бажанням вижити людина і гігантська риба, яку хотіли зловити уособили глибоке почуття поваги, плин часу та неминучість старіння. Пригода ілюструє ідею того, що сама подорож важливіша за пункт призначення.

Проза Хемінгуея — це ніби симфонія слів, що відлунює припливи й відпливи самого життя. Це нагадування про те, що, подібно до моря, наше існування є водночас грізним і прекрасним.

книга про дуже життєве.
короткі мандрівки, роботу на рімоуті (так, майже 100 років тому), писання текстів за кавою посеред Парижу, повоєнне життя з усіма недоліками і перевагами.

про алкоголь, залежності, стосунки і Фіцджеральда. про гори, дружбу, психічні розлади, визнання і знецінення навіть тих, кого зараз вважаємо класиками. про втрачене покоління, яким цілком природно можемо стати ми.

книга про свято життя, яке завжди буде нами допоки ми є❤️‍🩹

"Старий і море" – шедевр Ернеста Хемінгуея, який, наче морська хвиля, занурює читача у безкрайній океан почуттів і відчуттів. Розповідь про старого рибалку Сантьяго, який вирушає на безпечний починок, але в результаті ловлі натрапляє на найбільшого в своєму житті марлина, вражає своєю простотою та глибокою символікою.

Споглядання Хемінгуея на боротьбу людини з природою та долею, його вміння передати красу морського світу та внутрішній світ героя роблять цей твір неповторним. Кожне речення, наче розмаїта мозаїка, створює образи, що залишаються в пам'яті назавжди.

"Старий і море" – це не просто книга, це пізнання сутності життя, відданості своїм переконанням і боротьби за свої ідеали. У своїй простоті та глибині вона залишається актуальною для будь-якого читача, пробуджуючи в ньому віру у себе та силу людського духу.

Цікава збірка, дуже люблю цього автора і хотіла перечитати ці твори саме тоді, коли знаю не тільки з книжок що таке війна. І це було чудове рішення, бо тепер розумієш автора і емоцію з півслова.