Я мало що знала про іспанського диктатора Франка, тому вирішила почитати. Після прочитання книги знаю про нього і як про людину, і як про політика, більше, але, Боже ж мій, як це було нудно читати! Мабуть, не читав автор свого часу книг про Леніна, повчився б, як зробити цукерочку) Франко, той, що не наш, з іншим наголосом, був дуже непересічним політиком. Він зміг правити Іспанією майже 40 років. Саме правити, як некоронований король, який своєю милістю дозволив потім повернутися і королівській родині. "Усі ці явища відбувалися і продовжують відбуватися, оскільки привиди минулого можна заклинати та виганяти, але ніколи не вдається позбутися їх остаточно чи вдавати, ніби їх ніколи не існувало. Це стара істина, яку висловив мудрий історик такого рівня, як лорд Актон, понад століття тому: «якщо минуле було гальмом і тягарем, то знання минулого буде найпевнішим і найнадійнішим способом звільнитися від нього»" Так ось: прийти до влади у 30-х, підтримувати фашистські режими, робити чистки невдоволених, залишитися на троні після війни і позбутися посади лише у 1975 у зв'язку зі смертю - взірець не інтелектуала, а хитрого, розумного політика з військовим минулим. Він був палким націоналістом та прибічником церкви. Його мрія - велика Іспанія з її величчю, церквою, інквізицією та наверненням невірних на християнство. На щастя, у 30-40 роки в Іспанії просто не було коштів на будь-які військові авантюри. Лише на подолання громадянської війни, спричиненої підтримкою радянського союзу. Тому на одного активного гравця на шахівниці війни було менше. Дуже одіозна особистість - борець з масонством та комунізмом, що б це для нього не означало. Але у реальному житті він не був естетом чи гурманом. Їв усе, що дають, а найбільшою розвагою був перегляд футбольних матчів по телевізору, що, опосередковано, і призвело до його смерті. Кому б я порадила читати цю книгу? Ну, хіба що історикам, а краще - тим історикам, що спеціалізуються на вивченні саме цього періоду в цій країні, бо дуже нудно. Хоча вони, я так думаю, і так усе знають.