Починала читати цю книгу рік назад і закинула, бо десь посередині книги стало нудно, можливо, не було настрою для цього жанру. Вирішила продовжити в цьому році і книга мені сподобалась. Гадаю, буду ще багато разів згадувати цю книгу, як приклад того, на скільки важливо іноді прощати своїх близьких, або хоча б спробувати розібратися в стосунках. Бо те, що сталося з головними героями, це дуже сумно, і я б нізащо не хотіла повторити їхню долю. Дуже чуттєво і повчально, не очікувала від цієї книги цього. Дуже виділяється серед багатьох романів з новорічною/різдвяною тематикою. Раджу до прочитання.

Думаю, що багато хто з вас заглядався на цю різдвяну книгу, розмірковуючи, чи треба її читати. Треба!! Для мене вона з тих КМ-букшних книжуль, що однозначно потрапляють у мій настрій. І так, я бачу нелогічності, куди ж без них, але душа книги переважає логіку зі значним відривом. Про що? Про прощення, рідних людей, випадки, взаємозв'язки, кохання. Усе почалося перед Різдвом. Коли дві сестри, їдучи до батьків, завітали у кав'ярню і одна з них познайомилася з цікавим чоловіком. Вони обидва запам'ятали цю зустріч, навіть не уявляючи що це лише одна ланка у міцному ланцюгу, що з'єднує їхні долі. Бо після того дівчата потрапили в автотрощу з жахливими наслідками. І Голлі стала членом клубу самотніх людей, які перед Різдвом пишуть листи незнайомцям. Отримавши листа від немолодої жінки, Голлі вирішила розшукати її, навіть не підозрюючи, на скільки вони схожі. "Мені не подобається в цьому зізнаватися. Я не люблю про це згадувати. Мій син Річард загинув, і я була за кермом. Якщо хтось і може це зрозуміти, то це ти " Щиро запрошую вас долучитися до цієї історії, бо тут не лише біле Різдво, тут ще й Венеція, Віндзор, Лондон. А ми ж з вами це цінуємо. Чи не так?