Еміль Золя

Роман читається важко. На мій погляд, переклад не доведено до ладу. Трапляються величезні речення, які доводиться перечитувати, щоб зрозуміти, про що йдеться. І взагалі постійно «спотикаєшся». Прочитано вже більше сотні сторінок, але задоволення від читання нуль.

Якби класичні твори друкували як сучасні красиві книжки, вони були б товстунцями. Принаймні, ця книга - точно. Кількість тексту вражає, подробиці зносять дах, а ще й цей натуралізм автора! Яким уродився - таким і помреш. І що, я буду сперечатися? Краще прочитаю.

Беззаперечний вплив цієї книги на мій "тендітний організм" - це рішучість більше ніколи не потрапляти на гачок реклами і не купувати нічого, що реально не потрібно. Автор буквально знущається з жінок, які, навіть найстійкіші, не можуть нічого протиставити єзуїтському розуму торговців, що, граючись на різних струнах жіночої душі, змушують їх віддати усе, навіть совість і честь, якби лише мати крам у своєму володінні.

"Ох, є жінки, які добряче набридали мені, тут я не ховаюся. Та, коли я тримаю якусь жінку, я таки справді тримаю, хай йому біс! І це завжди спрацьовує, а я, запевняю тебе, нікому не даю навіть часточки свого єства".

Письменник не жалує і чоловіків, виставляючи їх або самовпевненими йолопами, або жертвами жіночої жадібності, або просто пасивною ганчіркою.
А боротьба прогресу зі старим ладом? Вона від початку не мала шансу на перемогу, хоча чесних простих людей дуже шкода.
А ще тут є любов. Різна та пристрасна, одним словом - французька.
Отакий він, Париж 19 століття, центр моди, прогресу, краси і пристрастей.

І я навіть не впевнена, що мені сподобався роман, бо відображення почуттів людей мені здалося дещо схематичним, а описи торгівлі натомість дуже і дуже детальними. Але це ж класика) Маємо читати)

Чудовий класичний роман про людей. Здавалося б книга написана 150 років тому і не про Україну, але теми, які підіймаються яктуальні поза часом і поза місцем.