4 /5 «Повернення Еллі Блек» — це історія, яка змушує сумніватися у всьому. Здається, що ти вже зрозумів, що відбувається… але книга щоразу обережно ламає ці здогадки. Мене найбільше зачепило не саме розслідування, а відчуття напруги й внутрішньої тривоги, яке не відпускає протягом усього читання. Тут не стільки про «хто винен», скільки про те, як правда може виглядати зовсім не так, як ми очікуємо. Наскільки жінки слабкі в цьому світі, повному насилля. І наскільки кохання може затуманити розум..

Здається з однією американкою, принцесою Ідзумі, в японській монархії ще змирились, але чи прийме народ її маму? Пані Танако (мама Ідзумі) не має знатного роду, чи видатних досягнень, не знає правил життя імператорського двору, а ще вона феміністка, яка має радикальні погляди на збереження довкілля. Здається Японія та імператорський двір не дуже хочуть бачити таку жінку поряд з кронпринцем. Ця частина про те, як усі стараються довести що дві американки гідні ввійти в королівську родину. Але звісно, вони це зроблять на своїх умовах? Обожнюю їх за це! Ідзумі чекає багато випробувань і трохи більше драми, ніж в першій частині. Але знову ж таки, в цій історії ще на початку розумієш як все буде розвиватись і при цьому все одно насолоджуєшся.

✨«А тобі ніколи не здається, ніби ти всюди чужа? Ніби ти — це дві несумісні половинки в одному тілі?» Ідзумі — дівчина-японка, яка живе з мамою в Америці. У неї неймовірні подруги і маленька собака, яких вона любить. Та все своє життя вона думає про батька якого не знала. Одного разу вона знаходить листи адресовані матері від якогось Макото. Згодом вона дізнається, що є принцесою Японії і їде до батька, щоб знайти відповіді на свої запитання. Там її оточують різні люди, дивні родичі, традиції і правила етикету до яких вона не звикла, неприємні випадки і різні плітки намагаються її зламати. Але ж ніхто не говорив, що бути принцесою — казка. Чи зможе вона знайти своє місце і прийняти батька у своє життя? Книга дуже легка, романтична і місцями комічна. Дивлячись на зусилля Ідзумі знайти своє місце і не впасти обличчям в бруд, я щиро за неї переживала. Я розуміла її бажання знайти саме своє місце у цьому світі, а не відчувати себе всюди чужою. І я була рада, коли вона розпустила свої крила, нарешті. Мені в цій історії не сподобалося те, що якось все так швидко закрутилося, що я не відчула щирості у відносинах героїв. Я не змогла відчути і те, як відносини батька і доньки стали теплими і близькими, коли вони пройшли етап настороги один до одного. Через це історія втратила ту атмосферу до якої готувала з самого початку авторка книги, але вона викликала зацікавленість до самого кінця, і залишити її не хотілося. Звичайно, ця історія не нова, але вона не втрачає свого шарму. Я отримала свою частку задоволення читаючи її, насолодилася часом у чарівній Японії, читаючи уявила собі красу тієї природи. Цікава й атмосфера історія вийшла. Від неї отримала легкість, тепло й аромат весни. Обовʼязково буду читати продовження, бо цікаво, чим закінчиться історія Ідзумі.

Дуже комфортна та моментами банальна історія, яка попри це надовго залишиться в моєму ❤️ Ця книга як поєднання фільмів "Щоденник принцеси" + "Перша дочка" + "Чого хоче дівчина". Я очікувала легку та приємну історію. В додаток отримала ще дуже романтичну історію (і о! невже! вони навіть обговорювали свої проблеми?? хоча не завжди) А ще крім легкості ця книга показує: - Проблему особистої ідентифікації та прихованого расизму - Життєвих пріоритетів та порушення традицій в розумних межах (коли вони об'єктивно застарілі) - Фемінізм в словах/поведінці/думках Ідзумі та її мами?? [Бачу їй аж надто хочеться влаштувати бунт. Спалити патріархат. Ну, знаєте, мріє про дрібнички] Як ви зрозуміли, я отримала в три рази більше, ніж очікувала від цієї історії. Тому я однозначно в захваті. Ця історія не ховає глибокий зміст, але розказує про важливе в житті.

Якщо ви хочете легку суміш "Щоденників принцеси" і "Шалено багатих азійців" - то ця книга для вас! ⠀ Книга з перших сторінок занурює у спокійний темп життя Ідзумі Танака, азійки в місті білих. І хоч вона стикалася з расизмом, у Іззі є своя Банда Юних Азійок, які готові підтримати одна одну попри все. Отож дівчина доволі щаслива, адже має все, класних друзів, хороші стосунки з мамою та і в школі проблем немає. ⠀ Але спокійне життя дівчини раптово припиняється після розслідування давньої любовної записки мами і відкриттям, що автор цієї записки та батько Ідзумі - це сам кронпринц Японії! ⠀ Отож тепер Ідзумі, новоспечена принцеса вирушає досліджувати свою нову частину сім'ї у Японії та дізнаватися, як воно, бути частиною монаршої родини. Попереду на неї чекає неприємне відкритя того, що обов'язкови принцеси доволі важкі, а журналістів, які слідкують за кожним твоїм кроком багато. ⠀ Та ще й не уся родина тепло прийняла Іззі, а контакт з батьком потрібно налагоджувати, адже ні кронпринц, ні Ідзумі надто довго не бачилися. Та ще й попереду маячить любовна пригода з дуууже симпатичним охоронцем Акіо. І все це приправлено чарівною атмосферою Японії. ⠀ Отож "Навіки Токіо" виправдовує свій жанр. Сама книга дуже легка, під стиль авторки легко підлаштуватися, хоча інколи у мене бували такі моменти, коли здавалося, ніби речення дуже різко уривається і не має сенсового продовження. ⠀ Мені сподобалася атмосфера монаршої родини. Так цікаво слідкувати за тим, хто кому родич, і які у них стосунки. Та і те, як влаштований імператорський дім із середини мене дуже цікавило. А авторка повністю вгамувала мою цікавість ? ⠀ Що ж до любовної лінії, то тут мене і чекало розчарування. Я знаю, що фанати книги не пробачать мені, але для мене любовна лінія Акіо і Ідзумі просто незрозуміла. Занадто швидкий був скачок від ворогів до коханців, і через пару розділів знову до ворогів, аби буквально незабаром знову стати закоханими. Ці американські гірки мене так втомлювали. Як на мене авторка не знайшла балансу між приторним романом і нескінченною драмою. ⠀ Я не розчарована книгою, вищезгадана атмосфера імператорської родини та і самої Японії, про яку я дуже небагато знала для мене врятувала історію! ⠀ Та і те, що в книзі дуже добре підіймається тема расизму і оцього пригнічення, коли ти занадто азійка для американців, але занадто американка для азійців було дуже цінним для мене. ⠀ Тому, як висновок скажу, що книга класна, легка і для того, аби відпочити саме те. Але мене не зачепила.

Я, як підліток, якому подобається читати книги про дівчат і жінок, що виходять за межі стереотипів і відкидають традиційні уявлення про те, якими мають бути жінки, в захваті від книги "Мрії про Токіо". Ідзумі Танака — це головна героїня, яка не просто вирішує зустрічатися зі своїм охоронцем, але й приймає правила імператорського двору, аби інші схвалили шлюб її батьків. Її тато, кронпринц відкидає багатовікові традиції та імператорські звичаї, що викликає непорозуміння в родині. Він має сильний характер і відважно діє, не звертаючи уваги на те, що суспільство очікує від нього. Однак, що мені дуже бісить у книзі, так це поведінка Акіо — охоронця Ідзумі, коли він починає зустрічатися з Іззі, а потім кидає її, бо просто злякався. Це просто неприйнятно та не по-чоловічому. Я була рада, коли Ідзумі знайшла справжню любов — Еріку, вони ідеальна пара і я сподівалася, що це кохання назавжди..... Я захоплююсь мамою Іззі. Вона така розуміюча. Завжди на одній хвилі з донькою. Головне — мама Зум-Зум любить рослини. Це приваблює мене у цій героїні найбільше. І останнє, Момо-чян і Тамагочі моя любов. Еміко Джин майстерно описала цих песиків. У кожного свій характер: Тамагочі, який не терпить Іззі, й тікає від неї, якщо знаходиться поряд більше 15 хвилин, і Момо-чян протилежність йому, яка обожнює свого господаря — Еріку. В цілому, це була дуже вражаюча книга, яка показує, що жінки можуть бути сильними і незалежними, і не повинні відмовлятися від своїх мрій, щоб задовольнити очікування суспільства. Я рекомендую цю книгу усім, хто любить історії про сильних жінок, які борються за своє щастя

Знаєте, я завжди хотіла бути королівської крові. Ні, не якоюсь принцесою, яка одягалась в пишні плаття. А просто з королівської сім'ї. Мені здається це доволі цікаво. Та не всім так щастить, як Ідзумі головні героїні книжки "Навіки Токіо". Ідзумі або Зум-Зум, як її називає мама, проста дівчина, яка навчається у школі, живе у Каліфорнії, має песика Тамагочі і троє подруг. Вони і мама Іззі підтримують дівчину повсякчас. Ідзумі не знала свого батька, мама їй не розповідала про нього, а Іззі покинула всі спроби дізнатися більше про тата. Та виявляється найкращі подруги набагато вправніші у пошуках. І ось Зум-Зум пише на пошту листа своєму татові, в очікуванні відповіді. При пошуку в інтернеті виявляється, що батько Іззі кронпринц Японії. Відповідь від тата приходить дуже швидко, він запрошує дівчину до себе в Токіо. Вирушаючи у подорож, Ідзумі навіть не знає, що їй там доведеться пережити. Любовні романи, нові друзі, розбиті серця, переживання, радість, нові звершення, сум і паніка. Чи вийде у Іззі влитися у колектив імператорів й кронпринців? Дізнаєтеся у книзі!