Почну з очікувань від цієї книги. Я очікувала, що буду поглинута Портофіно, що буду насолоджуватись весняною Італією в компанії 4 жінок. Реальність: книга просто вся просякнута пасивною агресією незнайомих між собою жінок одна до одної, але з приставкою англійського етикету. Я постійно була в напруженні, коли вони між собою спілкуватись. В роздумах жінок було "обоже, яке ж це райське місце!" Але я не змогла це відчути з цих описів. Тому що в розмовах між собою вони постійно розбираються. Наприклад, "місіс Вілкінс з нами не було, тому що вона пішла на цілий день в гори". Як же я хотіла прочитати, як вона там ходить, насолоджується природою, про її роздуми. Натомість ми маємо згадку про гори однією фразою і знову пасивно-агресивні розмови одна до одної. Вони живуть біля моря, але авторка ні разу не описала, як вони там купаються, насолоджуються цим райським місцем. Є розборки з кухарками та між собою. Протягом всієї книги дійсно озвучуються теми, які турбують жінок, які в них є проблеми з їхніми чоловіками чи в цілому в їхньому житті. Це важливо і відгукується. І я вважаю, що насправді на той час вони дуже сміливі, що змогли організувати таку подорож. Дізналась, що після публікації цієї книги збільшився туристичний потік в Портофіно. Але я не спіймала вайб цієї книги і вайб Портофіно. Вже забіжу до іншої книги, яку я відразу прочитала після Зачарованого квітня — Майстер корабля. Там також є Італія, також Генуя. І там я її відчула.