?"Світ Ярека" Елії Барсело - чудовий науково-фантастичний роман, який залишає певний осад у свідомості читача. Це книжка про небажану самотність, про привидів, які переслідують нас, щоб нагадати про помилки, втрачені можливості і невирішені проблеми. Це історія відчаю та нових починань. Самотність, спокута, справедливість, мораль і багато іншого — це теми, які висвітлюються лише на 130 сторінках. Головний герой — Ярек — егоїстичний, з манією величі, самозакоханий жінконенависник, який не викликає прихильності чи симпатії. Це людина, яка настільки зосереджена на своїй роботі, що забуває про власну людяність і свою сім’ю. Читач не дуже співчуває його долі, але цікаво дізнатися, чим закінчиться його пригода в тому новому світі, куди він вигнаний. Стрімкий поворот сюжету в кінці книги та неочікувано чудовий фінал змушує поглянути на історію по-іншому. Коротке, приємне читання, що спонукає до роздумів, у дуже привабливому виданні серії "Чумацький Шлях" з як завжди чудовими ілюстраціями та гарною обкладинкою.

Коли вперше почула про цю книгу і прочитала анотацію, мені здалося, що це має бути щось схоже на "Марсіянин" Енді Вейра, — пригодницьке, цікаве, динамічне, — одним словом, робінзонада про виживання людини на чужій планеті. Але ні, це і близько не "Марсіянин". Та все ж по-своєму цікаво. Про сюжет багато не писатиму, бо книжка манюнька, і розповідати щось більше, ніж в анотації, не варто, бо можна наспойлерити. Провідного вченого-ксенолога Леннарта Ярека засуджено до 20 років відбуття покарання на безлюдній порожній планеті за те, що зумисне назвав розумний вид з планети Вітер тваринами, що призвело до подальшої колонізації планети і геноциду останніх. На планеті-в'язниці, яку він назвав Пустирем, немає ні рослин, ні тварин, вона цілком порожня і холодна. Але Ярека забезпечили всім необхідним, щоб він зміг прожити наступні 20 років. Тож, проблем з виживанням у нього не виникає. Натомість його мучають інші проблеми: самотність, відчуженість, почуття провини, самоаналіз, страх. Книга мені сподобалась, доволі цікава. Стиль авторки простий, лаконічний, я би навіть сказала "сухий". Багато коротких речень. Читається легко. В книзі багато ілюстрацій і великий шрифт. Але маю зауваження до редагування: на такий маленький обсяг (130 ст., це включно з післямовою авторки) багато хибодруків, а також деякі фрази викликали у мене сумнів (я б перефразувала якось, бо звучить кепсько), наприклад, "відчув жахливу блювоту внизу живота..." або "потому стукіт, схожий на дощ граду по стінах..." і ще "росло велетенськими темпами..."