Джозеф Конрад

Якось, ми з однокласником Віталіком вирушили у триденний сплав на байдарках. Пливли ми переважно зарослими берегами рідної Сумщини, але час від часу зустрічали ознаки життя у вигляді корів чи гусей. Ніхто на нас не нападав, якщо не рахувати комарів, а місцеві мешканці мало чим відрізнялися за одягом, кольором шкіри чи інтелектуальним розвитком від нас. Тож я віддалено намагаюся зрозуміти той дух пригод, який кликав капітана Марлоу в небезпечну мандрівку річкою Конго до самого центру Африки, ризикуючи власним здоров'ям і навіть життям. І це точно були не гроші, і не слонова кістка...

Коли тобі нудно через відсутність розваг, а молодий вік, багатство, впливові родичі та здоров'я дозволяють мандрувати, то чому б і ні? Його мало що дивує, чи то закуті в ланцюги негри, чи останні подихи помираючих. Його ще менше лякають кров убитого, нанизані на паркан голови тубільців, чи напівголодні раби-канібали, які ведуть корабель. Єдине, що не дає спокою і жевріє, як вогник у пітьмі, - це людина-легенда. Такий собі таємничий агент Куртц, один з найкращих агентів з постачання слонівки, який уже 10 років працює на одному місці, при тому, що жоден із його колег не витримував більше трьох. Чоловік, якого бояться білі і боготворять чорні. Той, чия слава шириться на далекі відстані, випереджаючи транспорт і долаючи дикі зарості. Що ж чекає Марлоу наприкінці цієї подорожі? Що побачить він у самому серці Пітьми і чи нарешті здивується?

Не зважаючи на зовсім невеличкий об'єм, мені книга читалася важкувато. Я відчувала себе отим Марлоу, якого вже нічим не здивуєш. Насправді книга досить цікава і майже динамічна, але те, чим можна було налякати читача у кінці XIX-початку XX століття, виглядає як дитяча страшилка для початку XXI. Втім, любителям ретро-мандрівок та шанувальникам капітана Гранта має сподобатися.