Мабуть, улюблена моя тема в цій книзі — ідея того, що ми часто неправильно судимо людей. Лише тому, що Сайлас не надто привітний, люди вважають його поганою людиною. Натомість справжнього батька Еппі (дівчинки, яку він виховує) в громаді вважають хорошою людиною, хоча насправді він егоїстичний і слабкий. У багатьох аспектах ця книга нагадала мені сюжет шекспірівської комедії. У таких п’єсах Шекспір балансує на межі трагедії, часто використовуючи непорозуміння або обмани, а наприкінці приводить все до щасливого фіналу. Хоч ця книга більше нагадує Чарльза Дікенса, ніж Шекспіра, сам сюжет асоціювався у мене п’єсою «Зимова казка». Еліот (чи варто казати Мері Енн Еванс — її справжнє ім’я) зосереджується на житті суспільства в маленьких містечках Англії, і саме мешканці цих містечок оживляють цю історію. Дехто з них кумедний, а дехто — огидний, але всі вони по-своєму цікаві. У книзі також відчувається легка християнська присутність: ідея того, що Сайлас ніколи не цікавився Богом, доки йому не сказали, що для Еппі було б краще ходити до церкви. Цікаво читати більшість вікторіанських класичних творів і помічати в них релігійний компонент, адже сучасні автори зазвичай мають набагато більш світський погляд на світ. Загалом це чарівна й дуже швидка для читання книжка. Я прочитала її приблизно за три години, що говорить про її невеликий обсяг.