Нові відгуки

Дуже захоплива книга. Постійно змінюється думка, хто ж все таки справді монстр. До останньої сторінки тримає в напруженні. Одна з улюблених.

Книга змушує замислитися над тим, скільки насправді ми віддаємо контролю в обмін на комфорт, і хто стежить за нами, коли ми думаємо, що нас ніхто не бачить. У цій книзі йдеться не просто про технології або майбутнє — йдеться про довіру. Про те, що може статися, коли хтось «вищий» вирішує знати краще, що для тебе добре, а що — ні. І знову під виглядом турботи, безпеки та системності ховається майже повна втрата особистої свободи. Особливо тривожить те, як у книзі показано лицемірство системи: вона декларує одне, а вчиняє зовсім інше. Під виглядом «захисту» вона формує нові способи покарання, виключення і приниження. Тут знову відчувається фірмовий стиль Марса — поставити читача перед моральним вибором, який виглядає простим тільки ззовні. «Зберігачі» — це не про майбутнє, а про теперішнє, де межа між наглядом і насиллям стає небезпечно тонкою, особливо для тих, хто має найменше голосу.

Тривожна, психологічно напружена історія, що розкриває темний бік турботи й співчуття. На перший погляд, перед нами — людина, яка хоче допомагати, рятувати, бути опорою для інших. Але книга дуже тонко, крок за кроком, показує: за бажанням здаватися доброю може ховатися щось зовсім інше. Не завжди той, хто усміхається й вислуховує, робить це з любові — іноді це засіб контролю, потреба відчувати свою владу або намагання заповнити порожнечу всередині. Найстрашніше у цій книзі — не злочин, а саме поступове розуміння, ким може виявитися той, кому ти довіряєш найбільше. Вона ставить перед читачем дуже незручне запитання: що таке справжня доброта — і де проходить межа між допомогою та втручанням, між співчуттям і маніпуляцією. Це не просто трилер, а тривожне дзеркало — особливо для тих, хто завжди намагається бути «хорошим» у чужих очах

Книга викриває, як легко суспільство погоджується на несправедливість, якщо її добре запакувати в правильні слова. За технологічним фасадом — ті самі старі ідеї про «корисних» і «зайвих», і саме це викликає справжнє обурення. «Пасажири» — це гучне нагадування: брехня, яка прикриває дискримінацію, ніколи не є «нейтральною», і мовчання в таких умовах — вже співучасть. Брехня тут — не гучна, а буденна, спокійна й системна, саме тому така страшна. І найбільше болить не те, що людей вбивають машини, а те, що їхні життя вже давно не мають ваги для тих, хто вирішує.

Від цієї книги відчуття було, ніби мені на очі одягнули нові окуляри — і я подивилася на кохання зовсім по-іншому. Ідея про те, що генетичний тест може знайти твою ідеальну пару, спочатку здається чимось з області наукової фантастики. Але в цій історії це виглядає настільки правдоподібно, що я постійно ловила себе на думці: «А якби це справді було можливо?.. Що б я зробила?» Кохання тут показано вражаюче, не як щось романтичне й казкове, а як щось глибоке, складне і часто небезпечне. Усі історії в книзі доводять, що навіть «ідеальна сумісність» зовсім не гарантує щастя. Люди залишають партнерів, зраджують, ризикують, втрачають — усе заради когось, кого ще вчора не знали. Це ламає звичні уявлення про почуття, але дивним чином це виглядає дуже логічно й життєво. Любов тут — це не тільки про хімію або долю. Це ще й про вибір, відповідальність і ризики. «The One» дуже майстерно демонструє, що ми самі часто не знаємо, чого насправді хочемо, доки не зіткнемося з чимось, що, здавалося б, має бути ідеальним. І це змушує задуматися набагато глибше, ніж просто про кохання.

Книги автора завжди інтригуючі, з цікавим сюжетом, неочікуваною розвʼязкою. Кожен може зробити певні висновки з прочитання книги. Різні пасажири, кожен має можливість розповісти про себе всю правду чи недоговорити, але тоді хакер надасть сам всю інформацію, залишивши решту без можливості пояснення. А цей момент стає важливим, адже інші люди мають вирішити їхню долю. Книга тримала в напрузі, фінал був неочікуваним!

Дорога до пекла вистелена добрими намірами” - саме цей вислів я б використала, щоб описати сюжет книги. Лора — головна героїня, волонтерка гарячої лінії для самогубців, дружина бізнесмена та мати трьох дітей. Саме цю ідеальну картинку ми зустрічаємо на перших сторінках книги. Є лише маленька деталь — Лора допомагає людям вчинити самогубство. Все це жінка пояснює турботою про людей, вона лише полегшує їх шлях. Раян — головний герой, чоловік і вчитель. Вагітна дружина Раяна завершила життя самогубством. І саме Лора допомогла їй. Раян починає боротьбу за справедливість. І я майже до кінця за нього вболівала (хоч вчинки Раяна також не надто хороші). Але … Сторінка за сторінкою ми слідкуємо за життям Лори і не можемо зрозуміти: де правда, де брехня. Та й найгірше, що і сама жінка цього не розуміє. Фінал історії мене розчарував. Здавалось, зло має бути покаране, а не нагороджене. Книга буде цікава любителям трилерів. Не очікуйте від історії надто багато і вона подарує вам велике задоволення. Для мене це найслабша книга автора.

Якщо ви хочете історію, що полоскоче нерви і триматиме в напрузі, то варто прочитати цю книгу. Мати і донька. Один будинок. Одна полонянка, а інша керує. Протягом книги вагаюсь — хто з них поганий. Або навіть по іншому: хто гірший. Про що книга: - про беззаперечну батьківську любов, яка шкодить; - про залежність від іншої людини, чи здорово це; - про можливості, бажання, реалізацію та зміни; - про відносини в сім'ї. Для мене особисто історія вийшла трохи затягнутою. А поворот з ще одним полоненим просто вбив. Надто надумано і фантастично. Раджу до прочитання любителям психологічних трилерів.