Джо Гілл

Якщо ви шукаєте книгу, яка змусить вас закритися під ковдрою з чашкою чаю, але не тому що холодно, а тому що страшно – "Чорний телефон" саме для вас! Джо Гілл, схоже, успадкував від свого батька (Стівен Кінг, привіт!) вміння створювати жахіття, які повільно, але вірно підкрадаються і змушують волосся ставати дибки.

Історія зниклого хлопця, якого утримує жахливий маніяк, – це не просто чергова лячна казка. Це інтригуюча гра розуму з містичними елементами, де старий чорний телефон стає єдиною ниточкою до порятунку. Але, як виявляється, дзвонити можуть ті, від кого вже й не чекаєш...

Книга швидко захоплює і не відпускає до самого кінця. Якщо любите трилери зі смаком містики й легким привидом Кінговської атмосфери – "Чорний телефон" точно для вас. Але попереджаю: після прочитання ви вже не будете дивитися на старі телефони з тією ж впевненістю 😏

Коротка проза Джо Гілла — що може бути прекраснішим доповненням до осені? (а також літа, зими та весни).

16 оповідань та одна замальовка (інакше ту оповідку на 2 сторінки не назвеш), де саме "Чорний телефон" — навіть не найкраще

Що їх всіх об'єднує? Стиль Роберта Шеклі, а саме — розповідь без завершення. Але це не той випадок, коли вам дали книгу із видраними сторінками в кінці. Це, як правильно сказала Женя на розмові про цю збірку, — запрошення до співтворчості. Автор залишає привілей читачу самому вирішити, добіжить хлопець до поліцейських чи ні, рятівний шлях обрав герой чи ні, продовжиться розмова героїв чи це була їхня остання зустріч.

Ще варто пам'ятати (але тут зі мною може посперечатися Серафима і можливо я навіть сильно не пручатимусь), що не всі оповідання тут — це горор. Але це якщо вважати горор жанром, а не методом на рівні із реалізмом та фантастикою. Адже 4 оповідання — чистісінька собі драма. Це:

"Ліпше, ніж удома" — прощання батька із сином, який вже ніяк не може відвідувати школу "для всіх", адже потребує особливих умов та догляду.

"Боббі Конрой постає з мерців" — випадкова зустріч після багатьох років двох закоханих, в яких тоді не склалося, а зараз вони жалкують про це в свій спосіб.

"Останній подих" — етюд про відвідування незвичного музею, що завершується трагедією.

"Сніданок у вдови" — неймовірно сатирична (але це зрозумієте в самому кінці лише) історія про часи Великої Депресії.

Решта — чистий жах. Привиди, вампіри, серійні маньяки-вбивці, перетворення на комах-людожерів, блукання по потойбіччю, зустрічі із дивними істотами — усе різноманіття того, що жахає, що тривожить та від чого вас ще бабуся застерігала згадувати проти ночі.

Гілл — це прям достойне яблучко нами всіма любимої яблуньки. Нам треба більше Гілла! Тому активно чекаю на анонсовану в Vivat "Країну різдва"

А от обкладинка на збірці — справжній саботаж 😭 Не передає ані суті, ані настрою її.

Продовження історії родини Локів, що нещодавно стала жертвою двох нападів шаленого вбивці, втратила батька та таки змогла отримати тимчасову перемогу над нападником.
Але то був лише початок доленосних подій, що невдовзі змінять їхні життя безповоротно і назавжди.

У цьому томі трохи менше крові, але точно не менше нецензурної лайки.
Моя справа - попередити надто чутливих, бо для мене особисто це аж ніяк не мінус😅
А ще тут в рази більше магії і чарів, бо саме тут фентезійна лінія по-справжньому розквітає.

Молодший хлопчик захоплений нав’язливою ідеєю розгадки магічних властивостей ключей, що їх розшукував вбивця його батька та жахлива істота з колодязю.
Старші діти нарешті усвідомлюють, що магія дійсно існує і дізнаються, як саме вона працює.
А головний антагоніст починає діяти, жорстко і безжально рухаючись до своєї мети.

Якщо під час читання першого тому мені було важко звикнути до того, що герої виглядають незвично після перегляду серіалу, то тут ця проблема вже зникає.
Історія стає настільки динамічною та напруженою, що поринаєш у неї повністю. І напруга зростає з кожною сторінкою, як і рівень емоційності подій.

Комікс неймовірно атмосферний.
Я вже згадувала про це у попередньому відгуку, але повторюсь - ілюстрації Родріґеза ледь не найкращі з тих, що я досі бачила в графічних історіях.

Ця історія значно темніша, ніж я очікувала, і вкрай захоплива.
Читається дуже легко і швидко, якщо, звісно, не надто зупинятись на розглядання картинок😅
Одне я можу сказати точно - продовження серіалу я не дивитимусь, доки не дочитаю комікси, бо після другої книги серіальні герої вже відчуваються надто пласкими та блідими, а книжкові - значно колоритнішими і привабливими.

Темне, жорстоке і похмуре, але неймовірно захопливе фентезі.

Це історія про трьох дітей, батька яких жорстоко вбиває його власний підопічний.
Після цієї жаливої події, мати вирішує перевезти дітей на інший бік країни, до будинка, у якому зростав її чоловік.
Будинок величезний, старовинний та загадковий. І поки старші члени родини намагаються розпочати нове життя і впоратись з особистими проблемами, найменший хлопчик виявляє деякі таємниці.
Та більш того, вбивця також має деяке відношення до будинку Локів. І він неодмінно має завершити справу, яку розпочав.

Головне, що я маю сказати - з мого боку було величезною помилкою спочатку подивитись серіал, бо в мене вже склалось чітке бачення того, як мають виглядати герої цієї історії, і це дуже заважало під час читання.
Комікс намальовано неймовірно круто, та персонажі відчувались мені неправильними, бо я бачила їх геть іншими.

В книзі історія значно темніша і жорсткіша, ніж на екрані. Дуже багато крові та нецензурної лексики, що не є проблемою дле мене, але майте на увазі, якщо вирішите читати.

В цілому сюжет майже точно повторює історію з серіалу за невеличкими виключеннями. Перший том - це десь третина першого сезону.

Написано дуже захопливо. Навіть у цьому короткому форматі характери персонажів встигають розкритися.
Ілюстрації - ледь не найкращі з того, що мені доводилося зустрічати у коміксах, а в цьому у мене досить великий досвід.

Історія дуже динамічна. Та якщо ви ще не знайомі з нею, краще починайте з книг, щоб не псувати враження. Хоча серіал теж однозначно варто подивитися.

Письменник Джо Гілл – син короля жахів Стівена Кінга, і це ще навіть не найбільше з його досягнень. В доробку Гілла десятки знаних книжок, є навіть декілька коміксів. Особисто мене найбільше з його творів чіпляє Pop Art – історія надувного хлопчика, що живе в світі звичайних людей, доволі гострих і часом колючих. Дуже хочеться почитати щось із більших жанрів у його виконанні. Думаю, почну саме з цієї книжки.

Все ж таки гени пальцем не розчавиш: оповідач з Гілла вийшов пречудовий, вкотре засвідчуюся.

🔪Йуна пасія йуного стажера поліції опиняються разом у домі комісара поліції, поки той ловить втікачів з в'язниці. Але у дім забираються ті самі чоловіки у помаранчевих комбінезонах, катують стажера і відвозять його кудись. Йуна Джун хапає сокиру древніх вікінгів, яка виявляється із секретом, і починає свій шлях Героя — спочатку рятувати кохання, а потім все так закрутилося, що й весь світ, який поки що для неї складається з острова, відрізаного штормом від цивілізації.

🔪Спитаєте, до чого тут голови у кошичку? Так сокира ж не проста, а з Іґґдрасілля! 😈

🪶Дуже крута історія, от просто до мурах захоплива й цікава (хоча й місцями передбачувана, але в рамках "ой здається все не так просто - ну! так і є!").

🪶Звісно, можна назвати її типовим горор-слешером, коли за наступним поворотом героям доведеться волААААААААААти як недорізаним, ан нєт, таки дорізаним. Але її від банальності незлецькі рятує чорний гумор та динаміка подій.

📕Дуже сподобалося! Спитаєте "так а чо тоді 4 зірочки, а не 5?". А за малюнок. Постери на розділах просто офігеньські! (дивись друге фото), а решта малюнку мені не зайшла. Все-таки такі історії особисто мені хочеться читати, а не розглядати малюнками.

Неймовірно насичений чорним гумором,матами і прекрасними кровавими сценами комікс.

Те,що в класичній проблематиці «погані копи» додав Джо скандинавської «приправи» дуже зайшло. І навіть не бісило те,що тут дівчина була прям максимально сильною незалежною,бо якось це вийшло у автора ненав’язливо.

Весь сюжет тривав буквально одну ніч,але подій сталося стільки, що вражень вистачило з головою (гиги)

Я полюбила Гілла вже на рівні з його батьком,і кожен раз тішуся,коли бачу у їх роботах відсилки один до одного. І тут не обійшлося без Деррі,жовтого дощовика і штату Мен)

У мене два екземпляра:оригінал від Hill House comics і наше видання від РМ. Читала і той і другий,порівнюючи переклад. І як же я потішилась від того на скільки прекрасну роботу зробив перекладач. Вся суть ідентична, змінюються лише сленгові вирази американців на наші. По типу «an oldie,but a goodie” на «не баян а класика». Мені це зайшло. А мальовка то взагалі ідентична,звісно. Що для мене,вчергове, доводить що у нас робити комікси вміють,і ринок має шанс якщо ми,читачі, його спонсоруватимемо купуючи своє.