Нові відгуки

Чудова книга. Короткі атмосферні оповідання, кожне з якоюсь недосказанністю, що примушує ще довго після прочитання обдумувати, будувати власні версії того, що насправді відбулось і чому. Через це читав не більше одного оповідання на день, насолоджуючись книгою.

Син пішов у батька — профемініст, оповідач гарних історій, вміє в жахи й гумор. Мені загалом сподобалося, але це мій перший комікс, і місцями було доволі важко звикнути до стилю малюнків. Проте сюжет непоганий, тримає в напрузі, а фінал й взагалі чудовий. Окрема дяка за скандинавську міфологію.

📚Джо Гілл "Чорний телефон" Це збірка, яка об’єднує 15 історій (плюс бонусна історія, «прихована» в подяках), з якими можна провести приємну або неприємну (залежно від вашої точки зору) годину перед сном. Ці оповідання описують сюрреалістичні та паранормальні ситуації, травматичні події, психологічне та фізичне насильство. Багато з них описують малозрозумілі моменти для нашого читача - американські види спорту, чимало посилань на кінематограф. Цікавими оповіданнями на мій смак є декілька з них. ❌Далі буде трохи спойлерів❌ ✨Ти почуєш спів сарани. Хлопчик із важким життям Френсіс перетворився на сарану заввишки більше двох метрів, і все місто здригнеться, коли нарешті почує його спів. Огидний кафкіанський кошмар та алегорія стрілянини в школах. Непогано. ✨Абрагамові хлопці. Макс і Рудольф — двоє синів найвідомішого мисливця на вампірів усіх часів, і нарешті настав час для них піти шляхом батька. Ким насправді був Абрагам Ван Гелсінг? Це справедливий вбивця створінь ночі чи психопат, якому ввижалися монстри? Наскільки обґрунтованим є його страх? Оригінальне продовження вампірської теми. ✨Чорний телефон. Джеку тринадцять років, і він у великій біді, бо опиняється замкненим у підвалі психопата. Але Джек не один. З ним старий чорний телефон, не приєднаний до мережі, який продовжує дзвонити серед ночі. Ті розмови - наслідок голоду і терору чи справжні? Коротка, напружена та хвилююча, одна з найкращих історій у цій збірці. Є також екранізація. ✨Плащ. Знайшовши пошарпану накидку, яку він носив, коли в дитинстві грав у супергероїв, Ерік виявляє, що насправді може літати. Але що може статися, коли небезпечний соціопат отримує надлюдські сили? Це переосмислення міфу про супергероя від Джо Гілла насправді непогане, як і пригоди Супермена в стилі горор. ✨За власним бажанням. Історія про творчий аутизм дитини, яка будує лабіринти-двері в інші виміри. Молодший брат Нолана, Морріс, загадково зникає з закладу, де він жив. Морріс має дар - будувати чудові лабіринти з картонних коробок і всілякого мотлоху. Іноді ви можете заблукати всередині й опинитися в далеких місцях, з яких немає вороття. Найдовша історія в антології, а також одна з найбільш образних і тривожних. Оригінальні історії, але як на мій смак, то надто дивні та химерні. Вони не є канонічно жахливими, а швидше тривожними. Рекомендовано тим, хто шукає історії з великою дозою психологічних жахів (і хто не має проблем зі сценами жорстокого поводженням з дітьми).

Нарешті я прочитала цей комікс, адже мені дуже сподобався серіал на основі іншого мальопису від Джо Гілла ("Ключі Локів"), до речі сина короля жахів - Стівена Кінга. Саме тому у цього графічному романі є багато відсилань саме до його творчості. Вважаю, що історія вийшла достатньо цікавою, динамічною, тримає до самого кінця, має круті "повороти" сюжету, закручена, читалася на одному диханні! Часом було моторошно: ще б пак - голови, що розмовляють, то не жарти. 😅 Піднімалися важливі теми корупції, перевертнів, кришування. Трішки не сподобалися місцями фрази, занадто грубі та в*дверті, та є декілька запитань до перекладача, тому що були словосполучення, ніби перекладені рос.мовою. Також не вистачило більш детальної інформації саме про сокиру. Я так розумію, що її образ було узято із скандинавської міфології, як і Одіна, і Тора. Але комікс класно намальований, за це дякую художнику Леомаксу! У кінці книги є інтерв'ю з ним та з автором + варіанти персонажів від інших художників. Цікаво було б побачити екранізацію.

Наразі це моя улюблена горор-збірка. Вона різноманітна, декоративна, щемка. Тут немає кривавих чи умисно драматичних описів. Але багато такої лірики і суму, від якого сироти виступають на шкірі. А ще містер Гілл дуже круто грає з недосказаністю. Я б сказала, що він пише витончено, і в його оповіданнях найстрашніше - це те, що відбувається поміж рядків. Особистий топ оповідань: 1. Хлоп-Арт 2. Мертводерево 3. Батькова маска 4. Ліпше, ніж удома 5. Абрагамові хлопці 6. Останній подих

Мені збірка не дуже зайшла. Єдиний топовий топ там, на мою думку, це оповідання про надувного хлопчика, ну і, можливо, історія про чарівний плащ. Але їх я і так читав ще раніше. Все інше, я б сказав, "на трійочку". Ну або це просто не мій автор. Коли ти син самого Кінга, хоч-не-хоч, від тебе уже очікують чогось грандіозного - оповідань рівня "Джонт" або "Той, що хоче вижити". Хоча Джо Гіллу в цьому плані повага, що взяв псевдонім, а не виїхав на батьківському імені))

Якщо ви шукаєте книгу, яка змусить вас закритися під ковдрою з чашкою чаю, але не тому що холодно, а тому що страшно – "Чорний телефон" саме для вас! Джо Гілл, схоже, успадкував від свого батька (Стівен Кінг, привіт!) вміння створювати жахіття, які повільно, але вірно підкрадаються і змушують волосся ставати дибки. Історія зниклого хлопця, якого утримує жахливий маніяк, – це не просто чергова лячна казка. Це інтригуюча гра розуму з містичними елементами, де старий чорний телефон стає єдиною ниточкою до порятунку. Але, як виявляється, дзвонити можуть ті, від кого вже й не чекаєш... Книга швидко захоплює і не відпускає до самого кінця. Якщо любите трилери зі смаком містики й легким привидом Кінговської атмосфери – "Чорний телефон" точно для вас. Але попереджаю: після прочитання ви вже не будете дивитися на старі телефони з тією ж впевненістю 😏

Коротка проза Джо Гілла — що може бути прекраснішим доповненням до осені? (а також літа, зими та весни). 16 оповідань та одна замальовка (інакше ту оповідку на 2 сторінки не назвеш), де саме "Чорний телефон" — навіть не найкраще Що їх всіх об'єднує? Стиль Роберта Шеклі, а саме — розповідь без завершення. Але це не той випадок, коли вам дали книгу із видраними сторінками в кінці. Це, як правильно сказала Женя на розмові про цю збірку, — запрошення до співтворчості. Автор залишає привілей читачу самому вирішити, добіжить хлопець до поліцейських чи ні, рятівний шлях обрав герой чи ні, продовжиться розмова героїв чи це була їхня остання зустріч. Ще варто пам'ятати (але тут зі мною може посперечатися Серафима і можливо я навіть сильно не пручатимусь), що не всі оповідання тут — це горор. Але це якщо вважати горор жанром, а не методом на рівні із реалізмом та фантастикою. Адже 4 оповідання — чистісінька собі драма. Це: "Ліпше, ніж удома" — прощання батька із сином, який вже ніяк не може відвідувати школу "для всіх", адже потребує особливих умов та догляду. "Боббі Конрой постає з мерців" — випадкова зустріч після багатьох років двох закоханих, в яких тоді не склалося, а зараз вони жалкують про це в свій спосіб. "Останній подих" — етюд про відвідування незвичного музею, що завершується трагедією. "Сніданок у вдови" — неймовірно сатирична (але це зрозумієте в самому кінці лише) історія про часи Великої Депресії. Решта — чистий жах. Привиди, вампіри, серійні маньяки-вбивці, перетворення на комах-людожерів, блукання по потойбіччю, зустрічі із дивними істотами — усе різноманіття того, що жахає, що тривожить та від чого вас ще бабуся застерігала згадувати проти ночі. Гілл — це прям достойне яблучко нами всіма любимої яблуньки. Нам треба більше Гілла! Тому активно чекаю на анонсовану в Vivat "Країну різдва" А от обкладинка на збірці — справжній саботаж 😭 Не передає ані суті, ані настрою її.