Спершу розповідь була радісно-романтичною: курортний мальовничий острів Броді, літо щойно закінчилось, погожий теплий день. Джун Бренч приїхала провідати свого хлопця, Ліама Еллсворта, який тільки-но закінчив літню службу в місцевій поліції. Вони юні й закохані, будують плани на майбутнє. Найближчий - вечеря з сім'єю комісара Вейда Клозена, Ліамового шефа, в його розкішному маєтку.
Раптово починають з'являтися провісники майбутнього лиха: на волі опинились четверо в'язнів-втікачів з Шоушенка. Хмари густішають, здіймається вітер, на острів насуває тропічний ураган. Гадаєте, тут уже не важко здогатись про майбутній розвиток подій. Як би не так! Історія повсякчас підкидає нові факти і підказки й кожного разу, як тільки виникає думка "так ось воно що!" - починають з'являтися нові деталі, що показують усе геть з іншого боку!
Чим далі, тим похмурішою й жорсткішою стає розповідь: напади, допити, переслідування, катування, пролита кров, втрачені кінцівки… Величезний заплутаний клубок брудних таємниць і жахливих злочинів нещадно розмотує й шматує люта буря. А в її епіцентрі волею чи то долі, чи то випадку, опинилась Джун. В помічники їй - лише древня вікінгська сокира з дивним різьбленням на лезі. До останньої сторінки Джун по крихтах розкриває чужі секрети й збирає цілісну картину подій, а разом з тим її кошичок стає все важчим. Лиш світанок зможе розставити усе по місцях…
Мені дуже сподобався цей мальопис: цікавий, динамічний, непередбачуваний, божевільний, моторошний, але з гумором, з оригінальною містичною складовою та харизматичною героїнею - звичайною дівчиною, котра опинилась в надзвичайних обставинах. Сюжет - 5/5 без жодних нюансів. Малюнок теж гарний: виразний, контрастний, атмосферний, однаково гарно передає і радість та безтурботність, і страх, жах та напругу. Щоправда, дивно виглядають окремі динамічні кадри, коли в персонажа немовби з'являється два обличчя чи дві голови 😳. Проте деякі сторінки просто шикарні! До того ж є декілька чудових артів й альтернативних обкладинок, а також кілька ескізів та інтерв'ю з Джо Гіллом та художником Леомаксом наприкінці.
Анонім
Чудова книга. Короткі атмосферні оповідання, кожне з якоюсь недосказанністю, що примушує ще довго після прочитання обдумувати, будувати власні версії того, що насправді відбулось і чому. Через це читав не більше одного оповідання на день, насолоджуючись книгою.
Анонім
Син пішов у батька — профемініст, оповідач гарних історій, вміє в жахи й гумор. Мені загалом сподобалося, але це мій перший комікс, і місцями було доволі важко звикнути до стилю малюнків. Проте сюжет непоганий, тримає в напрузі, а фінал й взагалі чудовий. Окрема дяка за скандинавську міфологію.
Анонім
Котолог
