«Лемент відьми» — це похмура, напружена історія, що повертає нас до глибинної суті Відьмака: моральна сірість, важкі наслідки рішень і відлуння болю, який не зникає. Цей том не стільки про битви з чудовиськами, скільки про битву зі спокоєм власної совісті, бо Ґеральт опиняється у ситуації, де межа між правдою і неправдою розмита. Центральна тема — провина, і те, як минулі рішення не дають забути про себе. Комікс поставлений як майже камерна драма, з приглушеним тоном і атмосферою пригніченого напруження. Візуально «Лемент відьми» вирізняється темною палітрою та суворим, грубим стилем малюнку, що чудово підтримує тон розповіді. Образи села, лісу та містики виглядають гнітюче, навіть клаустрофобно — і це працює на користь історії. «Лемент відьми» — це зрілий, похмурий том, який ставить складні питання без простих відповідей. Він не розважає — він тривожить. І в цьому — його сила. Однозначно рекомендую фанатам Відьмака, як і всі інші комікси. З нетерпінням чекаю на продовження.

Чергова історія про Геральта й світ, де ніхто не є добрим. Він має повернути доньку батькові, але дізнається, що проблеми містечка й монстрів в ньому цілком людські. Одночасно він розмірковує над питаннями власного почуття провини й того, як вчинити правильно. Чесно, на моменті, коли відьми проводили сеансипсихоаналізу в групі я засміялася вголос. Це відповідає іронії сеттингу Відьмака загалом, проте сильно знизило градус драматизму особисто для мене. Плюс деякі повороти історії відчуваються створеними не для розвитку сюжету, а для того, щоб просто шокувати читача табуйованими і триггерними темами. Оце вже доволі характерне для сеттингу, але гнилість всіх чоловіків міста надто вже зведена в абсолют. Є лише один персонаж, який робить зло заради дружини і доньки, але це настільки побіжний момент, що не відчувається серйозним настільки, що трохи губить питання власне моральних виборів.