Мені як людині, яка прочитала багато схожої літератури, слабенько(

Ця книга перевернула мене.
Серйозно. Я не очікувала, що настільки занурюсь, що мене так глибоко зачеплять історії, які, здавалося б, мали б лякати. Але це не просто жах — це правда. І вона моторошна. Джек Стін — медбрат у психіатричній клініці. Він слухає пацієнтів. Просто слухає. А потім записує їхні сповіді. І ти читаєш, і не можеш відірватися. Бо це не вигадка, не сценарій фільму, а реальні слова людей, які опинилися на межі. Дехто з них — жертви, дехто — злочинці, дехто — генії у своєму божевіллі. Але кожна історія змушує серце битися частіше. Мені іноді було страшно. Іноді — боляче. Іноді — сумно до сліз. Але найгірше — це розуміння, що таких історій навколо нас набагато більше, ніж ми уявляємо. Що за кожною «дивною» людиною на вулиці може стояти такий біль, така темрява, що її неможливо осягнути. Це не просто книга. Це досвід.
І я щиро рекомендую його пережити. Адже хто зна, стоїть зараз поруч з тобою «Няня» чи «Шеф», а може й «Барбі та Кен»…ух і жаскі історії з божевільні! Це просто вибух?

Як мені подобається шрифт, подача автора. Всі історії звучать, як оповідання. Неначе ти сам присутній при сповідях і можеш переживати всі спектри емоцій. Книга розповідає про історії 4 різних людей, які знаходять в психлікарні. Кожен із них тримає таємниці, які за життя ні з ким не ділився. А чим же особливий наш автор, що гг відправляючись в останню путь хочуть відверто поговорити ? Не могла відірватись, як почала читати - відразу хотіла дізнатись історію кожного героя. Автор веде історію від менш відразливої до найбільш шокуючої( і це ще враховуючи, що багато моментів він вирізав для збереження нашого світогляду) Невимушена розмова автора з нами, як з читачем прокладає шлях дружби, автор частенько згадує, якщо хтось впізнає місце, де він працює по опису, може завітати в бар, де він любить пити пиво. Однозначно раджу книгу, але будьте обережні ( якщо Ви вразливі, краще не читати, тому що пропускати текст не бажано, для збереження повноти картинки)