🔦 обожнюю історичні романи саме за це — за можливість підсвітити ліхтариком темні кути історії, про які раніше навіть не чув. ми всі читали Ремарка, Гемінґвея, знаємо про втрачене покоління і Верден. але чи знала я про китайський трудовий корпус? ні. для мене це стало шоком: 140 тисяч китайських чоловіків, яких привезли до Франції виконувати найбруднішу роботу — копати траншеї, розбирати завали, ремонтувати танки — і про яких європейська історія "випадково" забула. Джейні Чан робить важливу справу: вона повертає цим людям голоси, і я вдячна авторці за цей урок історії, загорнутий у красиву художню обгортку. 📜 сюжет переносить нас у 1918 рік, в останні дні великої війни. Полін Ден — дівчина з Шанхаю, тікає від договірного шлюбу до Парижа. вона шукає свого кузена Тео (перекладача у Китайському трудовому таборі), але знаходить війну. паралельно розгортається історія Каміль — француженки, чий дім і життя руйнує війна, і яка опиняється в любовному трикутнику не стільки з людьми, скільки з обставинами. 🌓 як на мене, ця книга — це суцільна гра на контрастах. з одного боку магазинчик порцеляни в Парижі: тиша, запах дорогого чаю, гладкість глазурі, традиції, що тривають століттями. з іншого — Нуаєль-сюр-Мер: бруд по коліна, холодний вітер, запах крові, пороху і людського відчаю. 🏺 авторка дуже вдало провела паралель: людське життя крихке, як та порцеляна, яку так береже Полін. один необережний рух, один снаряд — і все розлітається на друзки. але парадокс у тому, що порцеляна (як і людський дух) може пережити вогонь і лежати в землі тисячоліттями. а ще прийшла асоціація вже з нашою реальністю - сьогодні ти п'єш чай з найкращої чашки, а завтра твій світ може розлетітися на друзки. 🤫 що ж до історичної складової, то, як багато хто, я теж була шокована фактами, що китайцям забороняли спілкуватися з місцевими французами і загалом ставилися до них як до витратного матеріалу. а найстрашніше — після війни їх просто викреслили, щоб не псувати картинку білої європейської перемоги. це наштовхує на думки про те, скільки ще таких незручних сторінок історії ми не знаємо? ✊🏻 окремо також сподобалася тема жіночої свободи. і Полін, і Каміль борються за право розпоряджатися своїм тілом і майбутнім. Полін тікає від китайських традицій, де вона — лише товар для вигідного шлюбу. а Каміль бореться з осудом суспільства за зв'язок з чужинцем. тут не просто фемінізм, а вже скоріше виживання. чим ти готова пожертвувати заради свободи? сім'єю? репутацією? безпекою? 🪞 також багатьом зараз може відгукнутися тема ідентичності: хто ти, коли ти чужий у своїй країні і чужий за кордоном? ➕ які б я виділила плюси: • безперечно, освітній момент. це той випадок, коли художня література навчає краще за підручник, в якому про таке навіть не йшлося (свого часу так само книга "Лагідна війна" розкрила мені ще більше про тему расової сегрегації під час Першої світової, а тепер цей список продовжив "Порцеляновий місяць"). я гуглила карти, фотографії та історичні довідки. чи не заради цього в тому числі ми читаємо історичні романи? • відсутність чорно-білого. тут немає абсолютного добра (крім миру) і абсолютного зла (крім війни). навіть погані родичі мають свою мотивацію. ➖ мінуси (трохи ложки дьогтю, але ця ложка несуттєва): • фінал здався мені трішки... поспішним і, можливо, занадто кіношним для такої складної теми. деякі лінії закрилися надто зручно. в житті (особливо на війні) так буває рідко, але я готова пробачити це заради світлої надії, яку дає книга; • романтика (було б дивно, якби я не пристібалася, правда?) часом вона може здатися миттєвою закоханістю, але з іншого боку — на війні час тече інакше, і почуття спалахують швидше, бо завтра може й не настати. ✨ замість висновку скажу, що це прекрасний, щемкий і важливий роман. він нагадує, що історія — це не дати битв, які ми вивчаємо в школі, а долі людей. і що навіть під час найстрашнішої темряви ми, як та порцеляна в печі, можемо або тріснути, або загартуватися і стати міцнішими. раджу всім, хто хоче відкрити для себе нову сторінку історії і любить глибокі, емоційні драми.

Історична драма, яка захопила мене з першої сторінки. В центрі історії ми бачимо дві жінки: - Полін - позашлюбна донька багатої китайської родини; дядько привозить її разом зі своїм сином у Париж, щоб відкрити антикварну крамницю; - Каміль - внучка графині, родина якої збанкрутіла. Вона одружена, а чоловік час від часу показує кулаками, де її місце. Місце і час подій - Франція початку 20 століття (а саме 1907 рік; 1918 рік; епілог - 1937 рік.) В історію майстерно вплетені історичні факти, а саме існування китайських трудових таборів. Явище мало кому відоме. Починаючи з 1915 року китайці їхали в Європу з намаганням заробити грошей, однак їхні табори мало чим відрізнялись від таборів воєннополонених; а умови праці просто жахали. Водночас - расова дискримінація. Як показує статистика: китайці, які почали приїжджати в Європу лише на початку 20 століття, зазнавали дискримінації. Шлюб з ними, любовний зв'язок, іноді навіть розмови - вважались чимось ганебним. Тут ми зустрічаємо проблеми неодруженої Полін, яку насильно хочуть видати заміж. Та одруженої Каміль, яка закохалась в китайського перекладача Тео (кузина Полін). Життя звело двох жінок докупи, закинуло їм купу випробувань, але в кінці подарувало міцну дружбу. Попри війну, катаклізми і людський фактор, закохані одружились (Каміль і Тео). А Полін знайшла своє кохання. Дуже раджу до прочитання: щемка, життєва, наповнена історичними фактами та атмосферою столітньої давності історія. Тут немає різких поворотів сюжету. Тут ми бачимо вчинки героїв через їхні душевні тривоги та історичну епоху , що їх доповнювала.